Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Я не знаю, скільки пляшок вина та іншого алкоголю ми випили, але мої очі чітко бачили, що на годиннику стояла третя година ночі. Всередині мене гріла думка, що завтра неділя та нікуди не треба йти, а тобто на роботу.

Понад три години ми сиділи з Максимом на кухні, де розмовляли про його роботу та інші речі. Виявилося, що у нас дуже багато спільного. Це якось дивно. Навіть із Владиславом у нас було всього менше, хоча знаємо одне одного доволі довго.

Ми чухали свої язики про роботу, музику, книги та навіть хобі. Я дуже здивувалася коли дізналася, що Максим любить вишивати хрестиком. Він навіть показав декілька своїх робіт на телефоні. Але картини там були просто неймовірні. Я навіть відвалила щелепу від здивування.

- А, Лариса каже, що то дівоче заняття, але мені подобається. Це мене сильно заспокоює, бо робота таксистом дратує. Ти цілий день на дорозі, де бігає багато оленів.

- Невже по місту пересуваються дикі тварини? - здивувалася я.

- Ага, дуже багато. Особливо вони люблять купувати великі та дорогі автомобілі.

Я підвисла. Не могла зрозуміти слів хлопця. Як тварини можуть собі дозволити таке. Щось тут не так…

- А як вони можуть їздити на авто, якщо у них копита та лапки? - запитала я.

Хлопець вибухнув від сміху. Став закривати руками обличчя та витирати сльози, що покотилися від таких емоцій.

- То люди, а не тварини. Просто вони на дорозі поводяться, як олені, бо не знають правил...

- Ааа, - стала також сміятися я.

У такому річищі тривав наш вечір, поки не відчинилися двері. За ними стояла Мирослава, яка була настільки п'яна, що її погляд очей був скляним, а щоки настільки червоними немов вона намазала їх буряком.

- Іменинник просить торт, - ледве проказала блондинка. - Я бажаю понад усе активоване вугілля.

- Тобі зле?

У відповідь дівчина махнула головою та вийшла з кухні. Я зиркнула на Максима, а потім на шафу, що стояла за ним. Саме там на верхній шухляді лежали таблетки.

Я встала та зайшла за спину хлопця, який одразу розвернувся. Його очі були на рівні моїх сідниць. Якось це було мені не зручно, але більше дискомфорту зараз надавав мені мій зріст. Я не могла дістатися до верху.

- На стільчик, - поставив він мені його, а сам продовжував сидіти на своєму.
Я одразу стала на нього, а потім зрозуміла, що хтось зараз хитрував та зовсім переходив межі. Треба було сьогодні одягати штани, а не цю блакитну сукню, яка...

- І де твої очі? - звернулася я до Максима взявши таблетки.

- Дивляться у вікно.

- Невже,- розвернулася я до нього та зловила за хвіст подив. Його голова дійсно була повернута в іншу сторону.

-  Я ж одружений чоловік...

Я  на ці слова не відповіла, а мовчки злізла зі стрільця та пішла до кімнати, де знаходилося головне застілля.

Ми посиділи ще годинку, але вже всі разом. Мирославі стало краще, а ось Лариса сильно перебрала. Звісно всі в кімнаті були неймовірно п'яні, але вона била рекорд. Алкоголь настільки її затуманив, що навіть не могла чітко говорити.

Після мого торту, який виявився дуже смачним, було прийнято рішення розходитися по домах, адже пити вже було нічого, а деякі вже засинали, або знову починали говорити про роботу. Це стосувалося звісно мого хлопця, Лариси та Мирослави.

Ми вже стояли біля вхідних дверей. Максим уже викликав таксі, а Владислав закривав двері.

- Я забула телефон, - рилася у своїй сумці руда.

- А я тільки зачинив,- закотив очі Владислав та хитнувся на ногах.

- Я хочу в туалет, - сказала Мирослава.

- Тоді ми будемо спускатися, - зненацька сказав Максим та потягнув мене до ліфта, який відчинився.

- Добре, - намагався втиснути ключ у замок Владислав.

За хвилину ми були у тісній кабіні, яка повільно спускалася до першого поверху. Я сама незрозуміла, як це сталося, але мене стали обіймати руки Максима. Ми цілувалися. Так полум'яно та швидко, що просто не передати. Я відчувала, як моє тіло трясе легенький струм, що вироблявся від емоцій. Це була наслідки палка пристрасть, що не передати. Я ніколи в житті не відчувала нічого подібного. Було так солодко, наче я в раю. Кожний його дотик приносив неземне задоволення.

- Ти думала, що я дійсно глядів у вікно, - говорив він мені на вухо, цілуючи шию та притискаючи до стін ліфта. - Я оцінив твою рожеву мереживну білизну. Не уявляєш, як мені хотілося до неї торкнутися та відчути, що ти дійсно хочеш від мене.

- Зараз тобі ніхто не заважає це зробити, - важко дихала. - Дозволяю тобі.

- А я не думав питати цього, - прошепотів він мені на вухо. Цієї миті я ледь не розтанула від задоволення. Моє тіло стало вигинатися. Його руки були такими ніжними, як пелюстки троянд.

Але це все не довго тривало. Як тільки відчинився ліфт він відпустив мене. Я стояла. Невже це все?

- Не треба, щоб хтось бачив, - сказав він та швидко вийшов із під'їзду.

Мені кортілося зробити істерику, бо таке переривати... Чорт! Зараз я йому скажу все!