Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

Макс

- І де її носить, чорт забирай? Реєстрація шлюбу через десять хвилин! - вкотре поглядаю на автомобілі, що приїжджають до відділу реєстрації, але в жодному з них немає моєї божевільної нареченої у рваних джинсах.

- Не хвилюйся так. Можливо, сталося щось? - Кір стоїть поруч і притискає до себе теку зі шлюбним договором. У мене вже була можливість з ним ознайомитися і навіть підписати. А от Юля цього ще не зробила, і якщо не з'явиться тут, всі мої плани полетять під три чорти. 

- Треба було відправити з нею когось! - вкотре називаю себе ідіотом. Таке щастя може трапитися раз у житті і я своє, здається, профукав! - А що, коли вона передумала? 

- Мені тут вдалося дещо дізнатися про твою наречену. Якщо цікаво, можу розказати, - несподівано заявляє Кір. 

- Давай! - звісно, мені цікаво! Ця дівчина взагалі одна суцільна загадка, а тут є можливість бодай щось зрозуміти. 

Мені одразу не сподобався задум дядька одружити мене найближчим часом. Бачте, самотнім я нічого не доб'юся! І байдуже йому, що компанією я керую вже кілька років, і самотність ніяк на це не впливає, навіть допомагає деякою мірою. А тут бац - і захотілося йому сім'ю мою побачити! А де ж її взяти цю сім'ю? Всі мої подруги підходять тільки на одну ніч. Та й дядько не ідіот, одразу розпізнає обман. 

Ідея з фіктивною нареченою виникла спонтанно і здавалася мені геніальною. Ну, звісно, знаючи, що стоїть на кону, я готовий навіть зі страшком одружитися, лиш би дядько був задоволений. 

Обравши з довгого списку претенденток одну найбільш відповідну, перевів їй частину грошей і домовився про зустріч. Вже уявляю, як здивується дядько, коли повідомлю йому про весілля, їду в ресторан на зустріч з нареченою. Тільки от там на мене чекає розчарування. Дама відмовляється зіграти свою роль, і навіть гроші її не спокушають. 

Хочеться розгромити цей клятий ресторан до чорта - і в мене майже виходить. Але коли за мить до вибуху за мій стіл сідає це блондинисте диво, нічого не розумію.

Вона сама пропонує мені одружитися? Реально? 

В принципі, дівчина приваблива, тільки одяг надто простий. Вона не поспішає говорити, для чого їй це одруження, і тут ми з нею схожі. Сам не розумію, чому вірю їй, адже це може бути чергова провокація від дядька. Везу в офіс і навіть готовий підписати шлюбний контракт. 

Тільки от я і здогадуватися не міг, ким виявиться ця дівчина. Юлія Калиновська - донька Володимира Павловича, відомого бізнесмена та громадського діяча. У мене доволі напружені відносини з Калиновським і я навіть не уявляв, що у нього така доросла донька. Здається мені, він не сильно зрадіє, дізнавшись, що тепер його донька носитиме моє прізвище. А от мій дядько буде в захваті від таких зв'язків. 

- Юлі двадцять п'ять, заміжня не була, дітей немає, - Кір починає говорити й тим самим повертає мене з думок у реальність. - Єдина донька Калиновського, котрий, до речі, минулого року вдруге одружився практично з ровесницею Юлі. 

- А де перша дружина? - до центрального входу під'їжджає черговий лімузин, але Юлі не видно. 

- Померла кілька років тому. Захворіла сильно, - додає Кір. - До речі, Калиновський планує об'єднатися зі своїм другом Тарасовим. Швидше за все, батьки хочуть одружити і своїх дітей. Вадиму двадцять сім і він давно добивається прихильності Юлі. 

Отже, вона таки не збрехала. Щоб втекти від одного нареченого, вирішила вийти за іншого. Дуже необдуманий вчинок, але я від цього тільки виграю. Якщо вона приїде, звісно.

- Твій паспорт у неї? - згадую одну важливу деталь. - Там вказане місце прописки?

Кір швидко дістає документи з теки й гортає сторінки. Повертає паспорт до мене і показує адресу прописки, вказану в документі. Швидко пробігаюся по ньому очима і розумію, що треба їхати.

- Залишайся тут! Якщо моя наречена з'явиться, набереш! - даю швидкі розпорядження і мало не біжу до свого автомобіля. 

Адреса, де мала б проживати Юля, всього за декілька кварталів звідси. Якби дійсно збиралася приїхати, вже давно була б тут. Отже, доведеться власноруч тягнути наречену під вінець. Головне, щоб вона знайшлася за адресою, вказаною у паспорті. 

Дорога займає у мене хвилин п'ять. Навіть заторів немає, і це дивно.  Наче сама доля розчистила мені шлях до цієї дівчини. Навіть не знаю, радіти з цього приводу чи не варто.

Зупиняю БМВ біля потрібного під'їзду й вже збираюся покинути салон, як важкі залізні двері відчиняються, і на вулицю мало не вилітає моя… наречена. У Юлі такий вигляд, наче за нею женеться сам чорт! 

Фата злізла на один бік, а волосся розтріпалося. Я настільки офігів від її вигляду, що проґавив мить, коли вона потягнула на себе двері моєї машини й сіла всередину.

- Чого витріщився? Погнали! - закричала так, що у мене вуха заклало. 

Перед тим як дати газу, я помітив чоловіка, котрий також вибіг з під'їзду. У його світлому волоссі заплуталося кілька червоних пелюсток, та й здавався він мені трохи потріпаним. 

Машина різко зірвалася з місця, і я знову направив її у бік РАЦСу. Юля тим часом відкинула козирок і почала розглядати себе у дзеркалі. Поправила фату і волосся, навіть підфарбувала уста помадою. 

- Цей тип гнався за тобою? - не можу втриматися від запитання. А ще мені цікаво спостерігати за її дивною сукнею. Не такою я уявляв вбрання своєї нареченої, але мушу визнати - ноги у Калиновської відпад!