Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

Минуло два дні з моменту оголошення війни, Ельза сиділа в кабінеті схрестивши руки в замок навпроти перенісся. В голові багато думок, вона намагалася зрозуміти, що їй робити далі. Якщо вона відмовиться від виклику, то зганьбить свою зграю, свій клан. Проте, якщо прийме виклик, то поведе перевертнів на смерть. Лише раз у своєму житті вона дозволила собі піти за почуттями, які ніколи не дозволяла собі проявляти. Вона тримала їх під багатьма замками, адже завжди вважала, що почуття заважають розуму. І тепер ця слабина вилилася у війну. Вона розуміла, що відносини з Лайзо були приреченими із самого початку, перевертні вороже відносилися до людей та до всіх, хто водився з ними. Ельза була небайдужою до Лайзо, думка, що вона мусить відмовитися від нього розривала серце та рано чи пізно вона мусила це зробити, вона це розуміла завжди. Та від цього ще важче, вперше за своє життя вона відчувала щось до чоловіка, а тепер мусить це відпустити. 
 Ельза довго думала, як зберегти життя зграї відмовившись від війни та зберегти честь клану, думки одна за одною приходили до неї, але все не те, й ось, нарешті, вона прийняла рішення. Вона так сильно поринула в роздуми, що не відразу почула стук у двері, прийшовши в себе вона поглянула у вікно, почало світати. 

– Увійдіть. – опустивши руки на стіл впевнено сказала піднявши голову вище. 

У кімнату увійшов Майл, він повільно підійшов до столу та сів у крісло. 

– Говори, я ж бачу, що ти хочеш сказати мені щось. – відкинувшись на кріслі сказала Ельза дивлячись на стелю. 

Брат встав з крісла та підійшов ближче до вікна. 

– Зграя готова йти в бій за ватажком, вони чекають твого рішення. – він тримав руки за спиною та продовжував дивитися на схід сонця. 

– Невже цього разу не буде нотацій? – запитала Ельза з колючістю. 

– Ельзо. – обернувшись звернувся Майл. – Зараз не до жартів. Діти осиротіють, жінки овдовіють, матері, батьки втратять синів та доньок. – підходячи ближче до сестри хмурячи брови продовжував. – Заради чого, Ельзо?! Твоя гордість приречила долі багатьох на смерть! 

– Так, я винна! Я вкотре зганьбила нашу родину! Це ти хотів почути?! – прокричала дівчина зі злістю в очах та підійшла ближче. – Якби хтось не прирік мою долю  та не поселив у свою голову, що одружитися з Тео гарна ідея, то нічого б цього не сталося! Всім відома жорстокість клану Вільтонів, і ви так легко погодилися віддати мене йому! – дивлячись прямо в очі Майлу кричала дівчина. – За що ви так зі мною? – ледь чутно запитала Ельза, а потім відвернувшись від брата додала. – Я не поведу зграю на погибель. – коротка пауза, Майл хотів щось сказати, проте не встиг. – Та збережу честь Лерісонів. – на обличчі брата з’явився подив. 

–  Що ти задумала? – запитав брат не приховуючи збентеження. 

– Сейріо. – коротко відповіла вовчиця. 

– Ти що геть глузд втратила? – схопивши сестру за плечі він розвернув її та дивився із занепокоєнням.

– Ти розумієш, про який виклик говориш? – стряхнувши її запитав вовк. 

– Я знаю, на що йду. – відсторонившись відповіла Альфа. – Зроби те, що ніколи не робив до цього – впевнено та з повною серйозністю пролунав голос дівчини. – Повір в мене.