Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

- Дякую. До побачення, - понуро відповіла білявка й попленталася до виходу.

Молодик у чорному костюмі відкрив двері, пропонуючи дівчині пройти вперед. Опинившись в коридорі, Катя завмерла й розгублено роззирнулася. Вона не пам'ятала, як прийшла сюди, і не знала, як тепер вийти.

- Вам треба бути більш уважною, - сказав молодик та показав рукою, куди треба йти.

- Дякую. Я просто розгубилася, - зітхнула Катя, в коридорі їй дихалося трохи легше.

- Ще б пак. Юр'їч вміє нагнати жаху, - схоже, коли все з'ясувалося, цей чоловік більше не збирався вдавати похмурого. - Хочете пораду?

- Так, - дівчина подивилася на нього знизу в гору, більше не відчуваючи напруги.

- Ніколи не лишайтеся тут на ніч. Вночі тут бігають злі чоловіки, які дуже не люблять, коли хтось нишпорить в недозволений час.

- Я запам'ятаю, - усміхнулася білявка. Це вже точно, на все життя.

- От і добре.

Вони вийшли в хол. Пройшли через вертушку. Молодик відкрив двері своїм ключем та випустив дівчину. 

Нічний холод негайно огорнув її, з рота вирвався пар. Білявка метушливо перекладала речі з руки у руку, щоб зручніше було одягнутися. Двері хлопнули ще раз.

- Давайте я допоможу вам, - співробітник служби безпеки взяв Катрусин плащ та розправив його.

- Дякую, - хоч і тонкий, плащ миттєво зігрів її плечі.

- Таксі ще немає? - глянув вдалину нічної вулиці молодик.

- Зараз подивлюся, - дівчина дістала телефон та запустила застосунок. - Майже під'їхало. Дякую за турботу. До побачення.

- Та ким же я буду, якщо залишу дівчину вночі на вулиці саму? - він похитав головою та посміхнувся.

- Ох-м... Дякую, - Катя трохи зніяковіла і вирішила помовчати, бо наступним кроком зазвичай стає прохання про номер телефону.

Вони трохи постояли мовчки. Аж раптом чоловік тихенько засміявся.

- Ні, ну такого в мене ще не було. Катерино, ви стільки народу на вуха поставили своєю витівкою. Начальник служби безпеки пообіцяв усебічно вас опитати.

- Справді? - не на жарт перелякалася дівчина. - Це, мабуть, погано.

- Якщо вам нема чого приховувати, то нормально. Хоча готуйтеся до великої кількості питань. У вас чоловік чи хлопець є?

- Ні.

- Тато-мама?

- Так.

- Ну от, особливо про них, а ще про родичів та знайомих буде розпитувати. Раджу не брехати.

- Я і не збиралася брехати... Дякую за вашу турботу... - тут дівчина зрозуміла, що цей працівник служби безпеки раніше не назвався. А це не діло дякувати людині, не знаючи її імені. - А як вас...?

- Он ваше таксі їде, - співбесідник заглушив її питання вигуком.

- Ой, справді, - озирнувшись, сказала Катерина, несподівано для себе вона пошкодувала, що так і не дізналася його імені.

- Мене Дмитро звуть, - вона знову повернулася до молодика. - Ми з шефом тезки. Дмитро Юрійович Мовчан, приємно познайомитися.

- Так, і мені також, - Катя потисла простягнену руку. - До побачення. Дякую. І вибачте...

Дівчина задріботіла до автівки й за мить зникла в її череві. Дмитро про всяк випадок записав номер машини та зайшов до будівлі.

- Провів халепу? - спитав охоронець, відірвавшись від камер.

- Угу.

- Гарненька ця халепа. Еге ж? - гмикнув у вуса Степанич.

- Так. Я таких раніше не зустрічав, - чесно зізнався Дмитро. 

Дівчина була наче тендітна квітка, таку хіба що в кіно чи в рекламі побачити можна. А він їй навіть руку потиснув. Молодик поглянув на свою долоню. Маленька білосніжна ручка просто потонула в ній під час прощання.

- Дивись не закохайся, - вирвав з думок охоронець.

- Чого це? - попередження такого роду зазвичай викликають бажання зробити всупереч попередженню, але не в Мовчана. Він просто зацікавився думкою колеги.

- Тут і без тебе кавалерів вистачає. І з грошами, і зі зв'язками в них набагато краще, ніж в тебе. Тому послухай поради більш досвідченої людини...

- Та годі тобі, Степанич! - Дмитро засміявся через серйозний тон чоловіка. Невже він і справді вважає його таким ласим до гарненьких дівчат? - Не збирався я в неї закохуватися. В мене є дівчина. Забув? До того ж я тут тільки вночі чергую. Цей випадок виключення. Ми з нею більше не зустрінемось.