Читати книгу - "Серце дракона 1, Валентина Бродська"

Рамія вийшла на потрібну галявину перед світанком, коли тільки засвітилися перші сполохи ранкової зорі. Серед одиноких могутніх дубів заховалася лісова хатинка. Найманиця не поспішала до хижки. Вона вирішила спочатку обстежити місцевість, чи часом немає засідки. На пригірку, в гущавині з молодих ялиць, Рамія помітила двох Ларсових жеребців Воронця і Красунчика, а також свою Сніжку. Тварини були повністю запряжені, а біля сідел кріпилися  округлі похідні мішки. Дівчина дуже зраділа, побачивши бойову подругу. На мить їй захотілося підійти, пригорнутися до Сніжки, почухати її за вушком і пригостити хрумким яблуком, якого, на жаль, в неї не було.
Щоб не сполохати коней, Рамія тихенько відступила і обійшла лісову хатину з усіх боків. Дівчина прораховувала різні варіанти подій. "Зі всього видно, що Ларс кудись намилився, і, мабуть, надовго! Зібрався і вирішив, що я поїду з ним. Хм, це вже цікаво!"

Найманиця межувалася в своїх думках, адже вона не була впевнена в намірах чоловіка щодо неї. Його вчорашній вчинок перекреслив всю довіру до нього. "Чи варто вислухати Ларса ? Чи просто забрати Сніжку і податися світ за очі? І що ж це йому від неї потрібно?" 

Над хатинкою вився легкий димок, через закриті ставні пробивалося скупе світло. Як помітила Рамія - до хижки вела лише одна пара слідів. "Отже, Ларс був сам і зовсім не переховувся." Рамія вирішила, що теж не має сенсу тривожитися і легкою ходою підійшла до хатини. "Все одно треба обговорити неприємні обставини" - вирішила дівчина. Смикнувши двері, вона поринула у вир аромату з м'ясної юшки, пшеничних коржів та трав'яного чаю. В її животі забурчало - разом згадалися і спрага, і голод, і безсонна ніч. Біля печі, спиною до найманиці стояв Ларс, ретельно помішуючи  у казані густе вариво. Чоловік, зовсім не здивувався її приходу. Він повільно повернувся і, як ні в чому не бувало, посміхнувся Рамії.

- Привіт, колего, я майже встиг приготувати тобі сніданок!
- Привіт, Ларсе! - зніяковіло привіталася найманиця.
Десь разом зникло все бажання з'ясовувати стосунки, обговорювати ситуацію, а особливо сказати Ларсові, який він козел.

Дівчина з подивом спостерігала за сюрреалістичною картиною. "Голова гільдії, непереможний, жорсткий, авторитарний, гонористий... і готує для неї супчик. Очманіти можна!": В лігві, на спільних трапезах, в Ларса був особистий подавальник, а всі страви готував кухар.

Дівчина на хвилину замилувалася чоловіком. "Який же він статний і невимовно гарний тією чоловічою красою, що зводить жінок з розуму!" Рамія проморгалася, струснула головою, адже дурним думкам заманулося осісти в її мізках. 

Тим часом, Ларс спритно зняв казан і поставив на хиткий стіл. Чоловік насипав густу страву в глиняні тарілки, розломив на таці пшеничний корж, а в кухлики налив ароматного чаю з цілющих трав. Потім жартівливо вклонився дівчині і жестом запросив до столу:
- Прошу Вас, вельми шановна Раміє, розділити зі мною цей нехитрий сніданок!
На якусь мить дівчина подумала, що вона заснула десь на півдорозі серед кущів і все це їй сниться, або може мерещиться через втому? Та голодний спазм в шлунку швиденько вказав на реальність. Так що треба братися за  ложку, поки є така можливість.

Навариста юшка з соленого м'яса, овочів і пшона, приправлена туманськими спеціями для голодних мандрівників здавалася їжею богів. Ось вже випитий другий кухоль трав'яного відвару, а Ларс не поспішав починати розмову. Він мовчки снідав та інколи поглядав на дівчину. Рамія поглядала у відповідь та їй набридла ця нав'язана гра. Вона відкинулася на спинку стільця і, склавши руки на грудях, строго запитала:
- Може поясниш, Ларсе, що відбувається? Що це за турне у вигляді небіжчиці ти мені влаштував? Якщо не довіряєш, то треба було так і сказати. Якщо вважаєш в чомусь винною, то надай докази!
Чоловік теж відкинувся на спинку стільця  і зосереджено подивився на співрозмовницю. 
- Поясню, що відбувається. Мені було потрібно, щоб ти була "вільною"! Так склалися обставини, що я відходжу від справ, а  голова гільдії тепер Піт.

Ларс більш детально розповів Рамії про події, які трапилися за її відсутності. Дівчина була не просто здивована, вона була вражена:
- Брігіта, пустоголова білявка, зрадниця? Сильно! Видно, що всі ми цю дівку недооцінили, хм… Тоді виходить, що я можу шукати собі нове місце роботи? - запитала Рамія, дивлячись чоловіку у вічі.
- Так, а можеш поїхати зі мною, чесно кажучи, я на це дуже розраховую!
- Судячи по тому як споряджені наші коні, ти ну дуже розраховуєш! - покепкувала дівчина. 
Ларс посміхнувся у відповідь:
- А я ні грамини не сумнівався, що перед тим як зайти, ти прочешеш місцевість вздовж і поперек.
- А то! То що там за пропозиція сумісної подорожі? Чесно кажучи, я вже трохи втомилася від усіх цих митарств, хочеться десь осісти, вийти заміж, мати двійко діточок! - сказавши це,  дівчина замріяно подивилася скрізь Ларса.
Чоловік гучно засміявся, та так, що сміх перейшов у регіт, а потім у кашель.
- Раміє, ти смерті моєї бажаєш, нащо так жартувати! - подивившись на насуплену дівчину, Ларс спохватився - Це не жарт? Серйозно? Святі праотці, ще мабудь, не народився той чоловік, що при своєму розумі візьме тебе заміж! 
Ларс знову прийнявся реготати і бити рукою об стіл, поки біля його пальців не влучив кинджал Рамії. Це швидко привело чоловіка до тями. Не те, щоб Ларс боявся пари порізів, але нащо ці неприємності, коли можна без них. Інтуїтивно він прибрав руки зі столу.
- Тут немає нічого смішного! - процідила скрізь зуби найманиця. - Якщо ти не бачиш в мені жінку і матір, то це не значить, що інші теж не бачать!
В очах Рамії закипала лють. "Мабуть, я надавив на болюче місце" - подумки вирішив Ларс.
- Гов-гов, охолонь дівчино, здаюсь! - чоловік жартівливо скинув догори руки. - Ти справжня красуня, Раміє - це тільки сліпий не помітить! Але ж біля тебе страшно, не мені, звісно, - самовпевнено уточнив Ларс. - Твій норов крутіший, ніж скелі в Анейроні, смертельно небезпечна і занадто для нас, чоловіків, розумна! 
Рамія хмикнула, посміхнулася кутиками губ, змінивши гнів на милість.
- Давай по суті, що за справа в тебе, Ларсе?
Чоловік вмить посерйознішав, скуйовдив однією рукою на голові хвилясте волосся. "Якби так розказати, щоб нічого лишнього?" - крутилося в голові у Ларса. Йому потрібна її згода, і часу засиджуватися в хижці особливо не було. Зібравшись з думками, Ларс почав:
- Я потрапив в Ейріш випадково, вісім років тому.  Амаркандський торговий корабель, на якому я служив помічником капітана, мав дістатися в колонію Орісан, але потрапив у жахливий  шторм. Вижили тільки я і Піт. Як ми дісталися берега, один бог знає. Без документів, без грошей, добре, хоч мовою володіли. А от тепер настав мій час повернутися на батьківщину, в Амарканд. І для тебе там є важливе завдання за дуже щедру винагороду. Якщо погодишся - то цілком зможеш собі дозволити не просто осісти, а стати айрі, отримати титул і землі. Буде, що дітям передати в майбутньому.
Рамія неспішно, не спускаючи очей з чоловіка, витягла зі стільниці кинджал, провела пальцями по гострому лезу, покрутила в руці, потім сховала зброю в запоясник. Знову пронизливо подивилася на чоловіка, але той витримав погляд. Найманиця встала, підійшла до Ларса, наклонилася до нього і прошепотіла йому біля самого вуха:
- М'яко стелиш, та боюся, що твердо спати буде! Якби тебе не знала, подумала б, що у тебе трохи дах поїхав. Яким чином я отримаю землі ще й титул? І що це таке тобі потрібно, що обіцяєш золоті гори?
Такі дії збентежили чоловіка, але він і бровою не повів. Натомість, Ларс повернувся до Рамії так, що їхні обличчя були на відстані поцілунку і так само пошепки відповів:
- Якщо я обіцяю, значить здатний виконати!  Ти, подруго, добре це знаєш. А потрібна мені всього одна малесенька дрібничка - артефакт "Серце дракона". Чула про такий? - запитав майже в вуста Рамії Ларс.
- Ні, не чула, - хитро відповіла дівчина -  Але, коли чую від тебе слово "дрібничка" -  то справи повне лайно! - відповіла Рамія.
- Це означає, що ти згодна? - запитав чоловік, затамувавши подих.
- Не зваблюйся передчасно, - найманиця поклала руки йому на плечі і легенько погладила. - Я хочу за свою роботу Ізірську долину, і все, що там знаходиться: замок, фортецю, порт, села, містечка - у повне, одноосібне володіння.
Рамія відчула, як напружився Ларс під її руками. О, вона його чудово розуміла. Це був ласий шматок. Недосяжний для голови гільдії, але можливий для володаря "Серця дракона", тому на менше вона не згодна.
- То ти кажеш, що не чула про "Серце дракона"? - розтягуючи слова, запитав Ларс. 
- А це має значення? Я ж не питаю, навіщо і для чого тобі грабувати скарбницю імператора! Чи ти думаєш, я повірила в твої казочки про потерпілого помічника капітана? - жорстко спитала найманиця.
Ларс не очікував такого напору. Він з новим інтересом подивився на співрозмовницю. "Так, про помічника він трохи перебільшив, ну може не трохи…, але ж корабель таки потонув. Тільки звідки найманиця дізналася, що він добряче прибрехав? Ця історія багато де проканала."
Рамія тим часом спостерігала за здивованим обличчям співрозмовника і зловтішно посміхалася. Вона теж гадала, чи буде Ларс допитуватися, звідки в неї така впевненість в його обмані. Але видно чоловікові так була потрібна її поміч, що він вирішив зам'яти цю слизьку тему і виконати всі умови.
- Добре, буде тобі Ізірська долина!  - погодився Ларс і ледь чутно пробурмотів - Жадібне створіння!
Дівчина зробила вигляд, що не розчула останні слова, натомість продовжила:
- Слів мені замало! Занадто високі ставки, тому я хочу, щоб ми закріпили наш договір клятвою на крові!
Ларс скривився, але про щось подібне  він здогадувався, тому погодився і на це. Рамія дістала кинджал, легенько полоснула по своїй долоні, потім передала зброю чоловікові. Ларс повторив дії найманиці. Після вони потиснули один одному розсічені руки і промовили слова клятви за давньою традицією. 
- Ну раз ми все владнали, то треба вирушати, путь неблизька! - сказавши це, чоловік заметушився, хутко зібрав посуд зі столу, сполоснув і сховав у дорожню торбу.
Складалося таке враження, що він переживав, що дівчина передумає, тому чим швидше хотів вирушити в дорогу. Рамія ж навпаки, не задавала ніяких питань і не виказувала будь-якого занепокоєння.
Вона винесла надвір недоїдки для лісових мешканців, потім співучасники закрили хижку, і вийшли до коней.