Читати книгу - "Друга одіссея"

Полковник обережно поклав конверт до валізи й активував замок.

— Доктор Міллсон просив, щоб ви перетелефонували, щойно впораєтеся.

— Я знаю, але в мене немає безпечної лінії і невдовзі до мене завітають важливі гості. І, хай йому грець, чи мені пхатися до вашого офісу в Хіло, щоб повідомити, що я прочитав два папірці. Перекажіть йому, що я уважно з ними ознайомився і з цікавістю чекаю на подальше наше спілкування.

Якусь мить здавалося, що полковник сперечатиметься. Відтак він передумав, сухо попрощався і похмуро зник у темряві.

— І що це було? — запитала Керолайн. — Сьогодні ми не чекаємо гостей. Ні важливих, ані взагалі будь-яких.

— Ненавиджу, коли мені наказують, особливо Віктор Міллсон.

— Закладаюся, він тобі зателефонує, щойно почує доповідь полковника.

— Тоді нам доведеться вимкнути відео й імітувати звуки вечірки. Однак я був кришталево чесний з ними, мені справді нічого сказати.

— Про що? Якщо мені можна поцікавитись.

— На жаль, «Діскавері» почав викидати якісь фокуси. Ми думали, що корабель на постійній орбіті, але виявилося, він може упасти.

— На Юпітер?

— Ні, це геть неможливо. Боумен залишив його на внутрішній точці Лагранжа[5] на відрізку між Юпітером та Іо. Корабель мав залишатися на більш-менш визначеному місці, хоча процеси в зовнішніх супутниках змушували його дрейфувати вперед-назад. Але зараз відбувається щось дуже дивне, і ми не можемо це до пуття пояснити. «Діскавері» все швидше рухається до Іо, хоча інколи він прискорюється, а подекуди навіть повертається назад. Якщо так триватиме й надалі, корабель зникне з поля зору за два-три роки.

— Я думала, у астрономії таке неможливо. Чи астрономічна механіка не є точною наукою? Принаймні так завжди втовкмачували нам, відсталим біологам.

— Це справді точна наука, коли все брати до уваги. Проте навколо Іо відбуваються дуже дивні речі. Крім вулканічної активності, там зафіксовано могутні електричні розряди, а ще магнітне поле Юпітера обертається щодесять годин. Тож гравітація — не єдина сила, яка діє на «Діскавері», нам треба було здогадатися про це раніше, значно раніше.

— Ну, на щастя, це більше не твої проблеми. Подякуй долі.

«Твої проблеми» — саме так сказав Дмитрій. А Дмитрій — старий хитрий лис! — знав його набагато довше за Керолайн.

Це не його проблеми, але це й досі його відповідальність. Хоча в тій справі було задіяно багато людей, зрештою саме він провів підсумковий аналіз і затвердив план Місії на Юпітер, він контролював його виконання.

Навіть коли Флойд мав сумніви щодо доцільності якогось рішення, його думка як науковця суперечила його ж таки обов’язкам бюрократа. Так, він міг заговорити, відчайдушно сперечатися зі старою адміністрацією, ганити недалекоглядних політиків — а втім, якою мірою їхні рішення сприяли катастрофі, ще залишалося невизначеним.

Можливо, краще, якби Флойд перегорнув цю сторінку свого життя і зосередив усі свої думки й енергію на новій кар’єрі. Проте глибоко в серці він знав: це неможливо, і навіть якби Дмитрій не нагадав про його старі провини, вони спливли б самі собою.

Загинуло чотири людини, а одна зникла безвісти між тими супутниками Юпітера. Їхня кров — на його руках, і він не знав, як її змити.

Розділ 3. Сел 9000

Доктор Сівасубраміан Чандрасегарампіллаї, професор комп’ютерних наук із Іллінойського університету в Урбані, теж відчував провину, але його почуття провини відрізнялося від почуття провини Гейвуда Флойда. Ті його студенти й колеги, які висловлювали припущення, що цей маленький науковець не зовсім людина, не здивувалися б, дізнавшись, що він ніколи не згадував про загиблих астронавтів. Доктор Чандра тужив лише за своєю втраченою дитиною — Еалом 9000.

Навіть після усіх цих років та нескінченних перевірок баз даних «Діскавері» він не знав напевно, що саме пішло не так. Він міг лише висувати теорії; факти, яких він потребував на їхнє підтвердження, були заморожені в системах Еала десь між Юпітером та Іо.

Було чітко встановлено послідовність подій до миті трагедії; капітан Боумен, на нетривалий час відновивши контакт із Землею, додав іще кілька деталей до загальної картини. Але знання того, що сталося, ще не пояснює, чому це сталося.

Перші натяки на проблеми розпочалися, коли місія вже тривала досить довго. Тоді Еал доповів про те, що блок, який відповідає за контакт із Землею, от-от вийде з ладу. Якщо ж півмільярдокілометровий промінь відхилиться від своєї мети, корабель стане сліпий, глухий і німий.

Боумен сам виходив з корабля, щоб вийняти підозрілий блок, але коли пристрій протестували, він виявився, на подив усіх, цілком справним. Автоматична система перевірки не змогла виявити в ньому жодних поломок. Не зміг знайти їх і брат-близнюк Еала на Землі Сел 9000, коли інформацію передали до Урбани.

Однак Еал наполягав на правильності свого діагнозу, висловлюючи в’їдливі зауваження щодо «людського чинника». Він запропонував дістати контрольний блок з антени до того, як той повністю зламається, і в такий спосіб точно визначити несправність. Ніхто й не подумав заперечувати, бо блок можна було замінити за лічені секунди, навіть якби він справді зламався.

Боумен і Пул, однак, не могли заспокоїтися. Обоє відчували: щось не так, хоча ніхто з них не міг визначити, що саме. За місяці, протягом яких Еал був частиною їхнього крихітного світу, вони вивчили всі його настрої. Зараз атмосфера на кораблі якось непомітно змінилась, у повітрі витала напруга.

Почуваючись зрадниками, як знавісніло доповідав потім Боумен Центру керування польотом, людська частина команди обговорювала, що доведеться зробити, якщо раптом їхній колега справді зламався. У найгіршому випадку Еал міг би втратити всі свої найвищі здібності. А це означало відключення — еквівалент комп’ютерної смерті.

Досі вагаючись, астронавти все-таки виконали затверджену програму дій. У одній із маленьких космічних капсул, які слугували транспортними засобами й пересувними майстернями для позакорабельних робіт, Пул вийшов із «Діскавері» у відкрий космос. Через те, що делікатну роботу із заміни антенного блока неможливо виконати маніпуляторами космічної капсули, Пул почав робити це самотужки.

Те, що сталося потім, не відобразилося на зовнішніх камерах корабля, що саме по собі вже є підозрілим. Першим сигналом біди для Боумена став крик Пула — відтак тиша. За мить він побачив Пула, якого викручувало, затягуючи в космос. Астронавта збила космічна капсула, вона вийшла з-під контролю. Як пізніше зазначав Боумен, у цей час він припустився кількох серйозних помилок, хоч усі, крім однієї, можна зрозуміти. Сподіваючись урятувати Пула, якщо той досі живий, Боумен сів