Читати книгу - "Знак Зорро"

class="p1">— Так ось яку казку розповів він, є! — вигукнув розбійник. — Справа в тому, що капітан Рамон закоханий у сеньйориту. Він прийшов до будинку, застав її саму і почав нав’язувати свої почуття, навіть сказав їй, що вона не повинна противитися, бо її батько в немилості губернатора. Він спробував обійняти її. Тоді вона покликала на допомогу. Я відгукнувся…

— А як це сталося, що ви опинилися там?

— Я не бажаю відповідати на це, але даю клятву, що сеньйорита не знала про мою присутність. Вона покликала на допомогу, і я відгукнувся. Я змусив цього пройдисвіта, якого ви називаєте комендантом, устати на коліна і вибачитися перед нею. Потім я підвів його до дверей і викинув у болото! Відвідавши його в гарнізоні я сказав йому, що він образив шляхетну сеньйориту.

— Мабуть, ви самі кохаєте її, — сказав губернатор.

— Цілком правильно, ваше превосходительство, і з гордістю визнаю це.

— Ха! Цим визнанням ви виносите вирок їй і її батькам! Ви й тепер заперечуватимете, що були в зв’язку з ними?

— Я заперечую. Її батьки не знають про наше кохання.

— Ця сеньйорита навряд чи пристойна!

— Сеньйоре! Навіть якщо б ви були сто разів губернатором, але ще одне подібне слово, і я проллю вашу кров! — вигукнув сеньйор Зорро. — Я розповів вам, що сталося тієї ночі в будинку дона Дієго Вега. Капітан Рамон засвідчить, що я сказав повну правду. Чи не так коменданте? Відповідайте!

— Це… це правда! — ледь вимовив капітан, дивлячись на дуло пістолета розбійника.

— Виходить, ви брехали мені, і не можете більше бути моїм офіцером! — скрикнув губернатор. — Очевидно цей розбійник може робити з вами усе, що захоче. Але я все ж таки впевнений, що дон Карлос Пулідо зрадник, так само, як і члени його сімейства, тому розіграна вами сценка не допомогла вам, сеньйоре Зорро. Мої солдати будуть продовжувати переслідувати їх і вас! і я не покінчу з цією справою, перш ніж не втопчу родину Пулідо в бруд, а вашим тілом не випрямлю мотузку.

— Дуже смілива промова! — зауважив сеньйор Зорро. — Ви дали своїм солдатам добре завдання, ваше превосходительство. Я звільнив сьогодні ваших трьох ув’язнених і вони врятувалися.

— Вони будуть знову узяті!

— Час покаже. Тепер я повинен виконати ще один обов’язок. Ваше превосходительство, ви пересядете в той далекий куток, а хазяїн сяде поруч з вами. Там ви залишатиметеся, доки я не скінчу.

— Що ви маєте намір робити?

— Коріться! — скрикнув сеньйор Зорро. — У мене замало часу для розмов, навіть з губернатором.

Він спостерігав, доки обидва стільці не були встановлені в кутку і губернатор з хазяїном будинку не сіли на них, потім підійшов ближче до капітана Рамона.

— Ви образили чисту і безневинну дівчину, коменданте, — сказав він. — За це ви повинні битися зі мною! Ваше подряпане плече загоїлось, і шпага у вас при собі. Така людина, як ви, не гідна дихати повітрям. Країна виграє від вашої відсутності. Встаньте, сеньйоре, у позицію!

Капітан Рамон побілів з люті. Він знав, що загинув. Його змусили зізнатися, що він брехав, привселюдно губернатор позбавив його чина. І людина, що знаходилася перед ним, була цьому причиною!

Можливо, у гніві він зможе убити цього сеньйора Зорро, укласти це “Прокляття Капістрано”, що спливе кров’ю? Можливо, якщо він зробить це, його превосходительство вибачить йому?

Капітан підхопився зі стільця і став спиною до губернатора.

— Розв’яжіть мені руки! — скрикнув він. — Пустіть мене на цього пса!

— Ви і раніше були вже майже мертві — після цих слів ви мертві напевно! — сказав сеньйор Зорро спокійно.

Руки коменданта були розв’язані. Він вихопив шпагу і з криком люто кинувся в атаку на розбійника.

Сеньйор Зорро відступив перед цим натиском і таким чином мав можливість стати в позицію; тепер світло канделябра не заважало йому. Він мистецьки володів шпагою і багато разів у житті боровся, тому знав небезпеку нападів розгніваної людини, що б’ється не за правилами.

Він знав також, що гнів швидко проходить, якщо тільки щасливий удар не зробить скривдженого відразу переможцем. Тому сеньйор Зорро відступав крок за кроком, добре відбиваючи, парируючи люті удари і готовий до несподіваного випаду.

Губернатор і хазяїн будинку сиділи в кутку і, нахилившись, спостерігали за боєм.

— Простроміть його, Рамоне, і я відновлю вас на посаді і підвищу! — кричав його превосходительство.

Так був заохочуваний комендант. Сеньйор Зорро бачив, що його супротивник боровся тепер набагато краще, ніж раніше у гасієнді. Він зрозумів, що був змушений боротися з невигідної позиції, а пістолет, який тримав у лівій руці, щоб лякати губернатора і хазяїна будинку, заважав йому.

Він кинув його на стіл і розвернувся так, щоб ніхто не зміг кинутися і схопити його, не піддаючись небезпеці одержати удар шпагою. Потім він встав у позицію і почав боротися.

Капітан Рамон тепер не міг змусити його відступити. Здавалося, що в руці Зорро була не одна, а двадцять шпаг. Вони стрілою літали туди і сюди, намагаючись вразити тіло капітана, тому що сеньйор Зорро хотів скоріше покінчити з усім цим і зникнути. Він знав, що світанок близький, і боявся, що кавалеристи могли повернутися з доповіддю до губернатора.

— Борися, негіднику! — кричав він. — Борися, брехуне, що хоче зашкодити шляхетній родині! Борися, легкодухий боягузе! Смерть дивиться тобі в обличчя!

— Ха! Я й тоді міг убити тебе! Борися, проклятий мерзотнику!

Капітан Рамон наступав із прокльонами, але сеньйор Зорро відбивав його удари і надійно утримував свою позицію. Піт великими краплями виступив на чолі капітана. Подих із хрипом виривався з роззявленого рота. Очі блищали.

— Борися, квола істото! — піддразнив його розбійник. — Цього разу я не нападаю ззаду! Якщо хочете прочитати молитви, то читайте — у вас залишилося замало часу!

Дзенькіт шпаг, човгання ніг по підлозі, важкий подих тих, що билися і двох глядачів цієї боротьби на життя і на смерть були єдиними звуками, чутними в кімнаті. Його превосходительство сидів далеко, нахилившись вперед на стільці, його руки так міцно стискали край сидіння, що суглоби їх побіліли.

— Убийте цього розбійника! — пронизливо кричав він. — Покажіть ваше мистецтво, Рамоне! Нападайте!

Капітан Рамон кинувся знову, роблячи неймовірні зусилля, борючись так мистецьки, як тільки міг. Його руки начебто налилися свинцем, подих прискорився. Він бив, робив випади — і щоразу помилявся на невелику частину дюйма[18]!

Подібно до зміїного язика викидалася шпага сеньйора Зорро.

Тричі вона спрямовувалася вперед, і на прекрасному чолі Рамона, саме між очима, раптом запалала червона кривава літера “Z”.

— Знак Зорро —