Читати книгу - "Лицар Відображень"

Я зустрів його погляд. Важко сказати, чи був він гнівним чи просто цікавим — нахмурені брови і звужені очі могли означати що завгодно.

— Сер? — Сказав я.

Він підійшов, взяв мене за лікоть і розвернув спиною до ліжка, відводячи до дверей в сусідню кімнату.

— Віала, я займу на кілька хвилин твою майстерню, — сказав Рендом.

— Звичайно, — відповіла вона.

Він впустив мене і зачинив двері. Біля протилежної стіни впав і розбився бюст Жерара. Робочу площадку в дальньому кінці майстерні займала багатонога морська тварина, яких я ніколи не бачив — досить імовірно її нова робота.

Несподівано Рендом повернувся до мене, обшарюючи очима моє обличчя.

— Ти стежив за станом справ між Кашером і Бегмою?

— Більш-менш, — відповів я. — Учора ввечері Білл коротко ввів мене в курс справи. Ерегнор і все таке.

— А він сказав тобі, що ми збираємося прийняти Кашер в Золотий Круг і вирішити проблему Ерегнора, визнавши право Кашера на цю частину справжніх земель?

Мені не сподобалося, як було задане це питання, і не хотілося вплутувати Білла в неприємності. Схоже, на момент нашої з ним розмови це все ще було таємницею. Тому я сказав.

— Боюся, всіх подробиць я не пам'ятаю.

— Так, ми мали намір вчинити саме так, — сказав Рендом. — Зазвичай ми не даємо подібних зобов'язань — таких, які дають одній з сторін, яка укладає договір, перевагу за рахунок іншої. Але Арканс, герцог Шадбернскій, застав нас… ну, зненацька, чи що. Він, як глава держави, краще відповідав нашим цілям і тепер, коли ми позбавилися від цієї рудої стерви, я вже готував йому шлях на трон. Все-таки, раз вже він скористався нагодою зійти на трон після того, як право спадкування було порушено двічі, то знав, що частково може на мене покластися, і зажадав Ерегнор, ну, я й віддав йому його.

— Зрозуміло все, — сказав я, — крім того, як це впливає на мене.

Він повернув голову, вивчаючи мене лівим оком.

— Коронація мала відбутися сьогодні. Я, чесно кажучи, збирався трохи пізніше переодягнутися і козирнути туди…

— Ви вживаєте минулий час, — зауважив я, щоб заповнити мовчання, в якому він мене залишив.

— Ось саме. Ось саме, — пробурмотів він, відвертаючись, зробив кілька кроків, поставив ногу на уламок розбитої статуї і знову обернувся. — Любий герцог тепер або мертвий, або в полоні.

— І коронації не буде? — Запитав я.

— Навпаки, — сказав Рендом, продовжуючи роздивлятися мене.

— Здаюсь, — сказав я. — Скажіть, що відбувається?

— Сьогодні на світанку була зроблена вдала атака.

— На Палац?

— Можливо, і на Палац теж. Але атаку підкріпили військовими силами ззовні.

— А що в цей час робив Бенедикт?

— Учора, якраз перед тим, як самому повернутися додому, я наказав йому відвести війська. Становище здавалося стабільним, і ми визнали, що недобре, якщо під час коронації там будуть перебувати війська Амбера.

— Вірно, — сказав я. — І ось, варто Бенедикту забратися, як хтось вторгся туди і розправився з людиною, яка повинна була стати королем, а тамтешній поліції навіть не спало на думку, що це некрасиво?

Рендом повільно кивнув.

— Приблизно так, — сказав він. — Ну так як по-твоєму, чому це могло трапитися?

— Можливо, там були не так вже задоволені новим положенням справ.

Рендом посміхнувся і клацнув пальцями.

— Геній, — сказав він. — Можна подумати, ти знав, що робиться.

— І помилилися, — сказав я.

— Сьогодні твій колишній однокласник Люкас Рейнард стає Рінальдо_I, королем Кашера.

— Будь я проклятий, — сказав я. — Поняття не мав, що він і справді хоче цим займатися. Що ви маєте намір робити з цього приводу?

— Думаю пропустити коронацію.

— Я заглядаю трохи далі.

Рендом глянув і, стусанами відкидаючи уламки, повернув геть.

— Тобто чи не збираюся я послати Бенедикта назад щоб повалити Рінальдо?

— Коротко кажучи, так.

— Це виставить нас в дуже поганому світлі. Тільки що зроблене Люком не виходить за рамки політики Грауштаркіана, яка там у великій честі. Свого часу ми вторглися в Кашер і допомогли виправити ситуацію, дуже вже швидко вона перетворювалася на політичну бойню. Можна було б повернутися і проробити це ще раз, якщо б мова йшла про який-небудь ідіотський напад недоумкуватого генерала або нобла, одержимого манією величі. Але претензії Люка законні і дійсно мають під собою більше підстав, ніж у Шедберна. До того ж Люк популярний. Він молодий і справляє гарне враження. Повернися ми туди, у нас буде куди менше виправдань, ніж у перший раз. Навіть при нинішньому положенні справ мені мало хотілося ризикнути бути названим агресором, тільки б спихнути з трону самогубцю-синка цієї стерви. Потім мої люди в Кашері доносять, що його захищає Віала, і я запитав її про це. Вона говорить: це правда, і додає, що, коли це сталося, ти був там. Віала сказала, що все мені розповість, коли Дворкін закінчить робити операцію, тому що йому можуть знадобитися її здібності. Але я не можу чекати. Розкажи, що трапилося.

— Спочатку скажіть мені ще ось що.

— Що?

— Які військові сили привели Люка до влади?

— Найманці.

— Найманці Далта?

— Так.

— Тоді добро. Зі своєю вендетою проти Дому Амбера Люк покінчив, — сказав я. — І зробив це лише позавчора вночі, по своїй волі, поговоривши з Віаль. Тоді вона і дала йому перстень. Тоді я думав, що це повинно би перешкодити Джуліану намагатися вбити його, коли ми опинимося в Ардені.

— У відповідь на так званий ультиматум Далта щодо Люка і Ясри?

— Правильно. У мене і думки не було, що хтось міг задумати заздалегідь звести Люка з Далтом, щоб вони зуміли втекти і завдати нам удару. Це означало би, що навіть бійка була підстроєна… тепер же мені приходить в голову, що у Люка була можливість переговорити з Далтом до неї.

Рендом підняв руку.

— Зачекай, — сказав він. — Розкажи-но мені все з самого початку.

— Іде.

Що я і зробив. До того часу, як я закінчив, ми обидва виміряли майстерню кроками незліченну кількість разів.

— Знаєш, — сказав він потім, — здається мені, Ясра підстроїла все це до того, як почала свою кар'єру в якості предмета обстановки.

— Я думав про це, — сказав я, сподіваючись, що Рендом не збирається особливо загострювати увагу на тому, де вона зараз. І чим більше я думав, пригадуючи її реакцію на звістки про Люка після нашого рейду в Замок, тим сильніше відчував, що Ясра не тільки усвідомлювала, що діється, але навіть спілкувалася з Люком вже після мене.

— Зроблено все було дуже гладко, — зауважив Рендом. — Далт, напевно, діяв за старими наказам. Точно не знаючи, як дістатися до Люка або дізнатися, де Ясра, і отримати