Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

«Вона бачить у мені загрозу, — збагнув Роран, — і те, що селяни мене слухаються, змушує її бути зі мною обережною».

Намагаючись переконати Насуаду в тому, що її страх марний, Міцний Молот сказав.

— Селяни пішли за мною, бо мали на те власні причини. Адже вони добре знали, що залишатись у долині небезпечно.

— Але ти все-таки не можеш до кінця пояснити їхньої поведінки, Роране.

— Може, й так, але я зовсім не розумію, чого ви хочете від мене, моя пані? Ви дозволите мені служити варденам чи ні? А якщо дозволите, то як?

— Послухай мене. Сьогодні вранці мої чарівники помітили на сході патруль Галбаторікса з двадцяти трьох солдатів. І я висилаю загін під командуванням Мартланда Рудобородого, графа Туну, аби він їх знищив і провів вивідувальну роботу. Ти маєш підкорятися йому і, сподіваюсь, навчишся від нього тих хитрощів військової справи, яких іще не знаєш. А він тим часом пильно спостерігатиме за тобою й доповість мені, чи готовий ти до підвищення в ранзі. Зрозумій, Мартланд дуже досвідчений воїн, і я дослухаюся до його думки. Якщо я зроблю так, ти не ображатимешся на мене, Роране Міцний Молоте?

— Ні, у жодному разі. Ви тільки скажіть мені, коли я маю вирушити й скільки мене не буде в таборі?

— Ти підеш сьогодні ж, а повернешся за два тижні.

— Тоді я хотів би спитати, чи не могли б ви трішечки зачекати й послати мене на іншу справу за кілька днів? Я б дуже хотів бути тут, коли повернеться Ерагон.

— Твоя турбота про двоюрідного брата дуже зворушлива, але події розгортаються надто швидко, і ми не можемо зволікати. Коли я дізнаюсь про долю Ерагона, то покличу одного з чарівників Ду Врангр Гата, аби той зв'язався з тобою й переповів новини, якими б вони не були — добрими чи поганими.

Роран провів великим пальцем по гострих краях свого молота так, ніби намагався вигадати відповідь, яка б змусила Насуаду змінити своє рішення й водночас не виказала б тієї таємниці, що він її приховував. Урешті-решт юнак збагнув, що йому навряд чи вдасться викрутитися, й вирішив усе їй розповісти.

— Ви маєте рацію. Я хвилююсь за Ерагона, хоч він і здатен подбати про себе сам. Та насправді я хотів би залишитись не тільки через те, щоб побачити його живим-здоровим…

— Тоді навіщо тобі залишатися?

— Бо ми з Катріною вирішили побратися й хочемо, щоб Ерагон провів церемонію.

Насуада збентежено забарабанила пальцями по підлокітнику свого стільця.

— Якщо ти гадаєш, що я дозволю тобі відпочивати тоді, коли ти можеш допомогти варденам, тільки через те, щоб ви з Катріною мали змогу одружитись на кілька днів раніше, ти дуже помиляєшся.

— Але ми не можемо відкладати цієї справи, леді Нічні Кроки.

Насуадині пальці застигли в повітрі, а її очі хитро звузились.

— Чому?

— Чим швидше ми поберемось, тим краще буде для честі Катріни. Гадаю, ви розумієте, що я б у жодному разі не став просити у вас чогось для себе.

На обличчі Насуади промайнула ледь помітна посмішка, вона схилила голову й сказала:

— Авжеж, розумію… Але чому саме Ерагон? Чому ви хочете, щоб саме він провів церемонію? Чому не хтось інший, приміром, не старійшина з вашого селища?

— Тому що він мій двоюрідний брат, а я його опікун. А ще тому, що він Вершник. Самі посудіть, через мене Катріна втратила майже все — батька, домівку, посаг. І зараз я не можу нічого їй відшкодувати, проте хочу, щоб у неї було таке весілля, яке вона згадуватиме все життя. Без золота або худоби я не можу заплатити за розкішну церемонію, тому мушу знайти якийсь інший вихід, аби зробити наше весілля пам'ятним, тож мені здається, що коли нас обвінчає Вершник дракона, то годі щось ліпше й вигадати.

Насуада мовчала так довго, що Рорану почало здаватися, ніби вона хоче, щоб він пішов. Проте за мить дівчина вийшла із задуми й мовила:

— Твоя правда. Якби тебе й Катріну обвінчав Вершник дракона — це була б велика честь для вас обох, але мені дуже не хотілося б, аби Катріна прийняла твою пропозицію без належного посагу. Коли я жила в Тронжхеймі, гноми подарували мені багато коштовностей. Частину з них я продала, щоб озброїти армію варденів, але те, що в мене залишилося, дасть змогу будь-якій жінці відчувати себе до кінця життя королевою. Я подарую їх Катріні, якщо ти служитимеш нам.

Зворушений Роран низько вклонився:

— Дякую вам. Ваша щедрість не має меж, і я навіть не знаю, як можу вам віддячити.

— Найкращою подякою для мене буде те, щоб ти бився за варденів так само віддано, як бився за Карвахол.

— Присягаюсь, я зроблю це. І Галбаторікс пошкодує про той день, коли послав за мною разаків.

— Я певна, що він уже й так пошкодував. А тепер можеш іти. Залишайся в таборі, аж доки Ерагон не повернеться й не повінчає вас із Катріною, але вже наступного ранку ти маєш бути в сідлі.

КРИВАВИЙ ВОВК

«Який гордий цей чоловік, — думала Насуада, поглядаючи, як Роран виходить із її намету. — Вони з Ерагоном такі схожі й водночас такі різні. Ерагон може бути одним з найнебезпечніших воїнів Алагезії, проте йому не притаманні суворість і жорстокість, тимчасом як Роран зроблений із зовсім іншого тіста. Залишається тільки сподіватись, що він ніколи не стане на моєму шляху, бо тоді мені доведеться його знищити. Інакше його навряд чи зупиниш».

Дівчина перевірила свої бинти й була задоволена з того, що вони ще й досі свіжі. А потім покликала Фарику й наказала їй принести чогось попоїсти. Коли служниця залишила на столі наїдки й вийшла з намету, Насуада махнула рукою. Тієї ж миті зі схованки хутенько вибралась Елва, щоб розділити зі своєю пані сніданок.

Потому Насуада кілька годин вивчала звіти варденів і намагалась підрахувати кількість обозів, що знадобляться для її армії, аби якомога швидше почати пересування на північ. Упоравшись із підрахунками, вона послала гінців до гномів та ургалів, щоб ті переказали їхнім ковалям, що вони мають збільшити виробництво вістер для списів, Наостанок, пригрозивши раді старійшин розпуском, як вона це робила майже щотижня, Насуада взяла із собою Елву й поїхала на своєму жеребцеві Гроза Битви на зустріч з Тріанною, яка захопила одного з вивідачів Галбаторікса й саме збиралась його допитувати.

Після відвідування Тріанни Насуада й Елва хотіли були повернутись до свого намету,