Читати книгу - "Завдання Героїв"

І знову Тор подумав про те, що, можливо, вона просто не хоче, щоб Алтон помітив їх – чи інший хлопець, з яким вона могла зустрічатися. Можливо, Алтон був правий. Ймовірно, їй було соромно, що її побачать з Тором.

Всі ці змішані почуття закрутилися всередині нього.

“Ти язика проковтнув?” – запитала вона, нарешті, порушивши мовчання.

Тор вагався. Він не хотів зіпсувати все, розповівши їй все те, про що він думав, але в той же час він відчував необхідність позбутися всіх своїх хвилювань. Йому потрібно було знати її справжні наміри. Тор не міг більше тримати це в собі.

“Коли ми бачились востаннє, я зіткнувся з Алтоном. Він просто налетів на мене”.

Обличчя Гвендолін спохмурніло, її хороший настрій вмить зіпсувався. Тор відчув себе винним, що почав цю тему. Він любив її добродушність, її радість, і хотів повернути все це назад. Тор хотів зупинитися, але було занадто пізно. Вороття не було.

“І що він сказав?” – запитала вона тремтячим голосом.

“Він сказав мені триматися подалі від тебе. Сказав, що насправді ти байдужа до мене, що я для тебе всього лише розвага. Що за день чи два ти від мене втомишся. Крім того, Алтон розповів мені, що ваш з ним шлюб вже узгоджено”.

Гвендолін дала вихід своєму гніву, презирливо розсміявшись.

“Він це сказав?” – фиркнула вона. – “Цей хлопчисько самий зарозумілий і нестерпний тип”, – сердито додала вона. – “Він завжди був мені як скалка – з того самого дня, як я навчилася ходити. Тільки тому, що наші батьки двоюрідні брати, він вважає себе членом королівської родини. Я ніколи не зустрічала когось, кому б це звання підходило менше, ніж йому. І найгірше, він уявив собі, що нам судилося одружитися. Ніби я погодилась на те, до чого мене схиляють батьки. Ніколи! І вже точно не за нього. Я терпіти його не можу”.

Після цих слів Тору стало значно легше, немов впав невидимий тягар. Його душа співала. Саме це він хотів почути. Тепер йому було соромно за те, що він зіпсував її настрій через таку дрібницю. Але він все ще не був повністю задоволений, адже вона нічого не сказала про те що він, Тор, подобається їй.

“Я бачу, що тебе хвилює…” – сказала Гвен і, глянувши на Тора крадькома, відвела погляд. – “Я ледь тебе знаю. Ти не повинен тиснути, змушуючи мене виражати свої почуття. Але я б сказала, що не стала б проводити з тобою час, якби ти був мені неприємний. Звичайно, я вправі змінити свою думку, якщо захочу. Я можу бути мінливою, але не там, де йдеться про кохання”.

Тору це і потрібно було. Її серйозність вразила його, а особливо він був вражений її вибором слова – “кохання”. Він відчув себе краще.

“І до речі, я мене теж є питання до тебе”, – сказала вона, переводячи розмову на нього. – “Насправді, мені більше втрачати, ніж тобі. Зрештою, я з королівської родини, а ти простолюдин. Я старше, а ти молодше. Чи не думаєш ти, що це я повинна бути більш обережною? У дворі шепочуться про твої амбіції, про твоє соціальне сходження, про те, що ти просто використовуєш мене, що ти прагнеш титулу. Ти жадаєш прихильності Короля. Чи слід мені вірити цьому?”

Тор був у жаху.

“Ні, моя пані! Ніколи. Все це ніколи не спадало мені на думку. Я з тобою тільки тому, що не можу бути деінде. Тільки тому, що хочу бути з тобою. Тільки тому, що коли я не з тобою, я не можу думати ні про що інше”.

Легка посмішка з’явилася у куточку її вуст. Тор побачив, що її обличчя починає світитися.

“Ти тут новачок”, – сказала Гвендолін. – “Ти – новачок у Дворі Короля, в королівському житті. Тобі потрібен час, щоб розібратися що до чого. Тут ніхто не має на увазі того, що говорить. У всіх є амбіції. Усі прагнуть до влади, до звання, багатства або титулів. Нікому не можна довіряти. У кожного є свої шпигуни, інтриги й плани. Коли Алтон сказав тобі, що мій шлюб вже влаштований, він всього лише намагався з’ясувати, наскільки ми з тобою близькі. Можливо, він комусь доповідає. Для нього шлюб не означає любов. Для нього шлюб – це союз. Виключно для отримання фінансового прибутку, для звання, для майна. У королівському дворі ніщо не є таким, яким здається”.

Раптом повз них пробіг Крон, прямуючи вниз по лісовій стежці на галявину.

Гвен подивилася на Тора і захіхікала. Схопивши хлопця за руку, вона побігла разом з ним.

“Давай!” – захоплено крикнула вона.

Вони удвох бігли стежкою і, сміючись, забігли на величезну галявину. Тор був приголомшений, побачивши краєвид – перед ними була красива лісова діброва, наповнена польовими квітами усіх відтінків, що сягали колін. Птахи і метелики всіх кольорів і розмірів літали-танцювали в повітрі. Яскраво світило сонце. Діброва була жвава від пташиного щебету. Вона здавалась таємним місцем, прихована посеред цього високого темного лісу.

“Ти коли-небудь грав у Сліпого Ката?” – запитала вона, сміючись.

Тор похитав головою, але не встиг нічого відповісти, тому що вона зняла зі своєї шиї хустку, потягнулася і зав’язала очі Тору. Він не міг її бачити, і тільки її гучний сміх долітав до його вух.

“Ти ведеш!” – сказала вона.

Після чого він почув як вона втекла в траву.

Він посміхнувся.

“Але що мені робити?” – вигукнув він.

“Знайди мене!” – крикнула Гвен у відповідь.

Її голос вже лунав далеко.

Тор побіг за нею із зав’язаними очима, спотикаючись на ходу. Він уважно прислухався до шелесту її сукні, намагаючись слідувати в її напрямку. Це було непросто. Він біг з витягнутими перед собою руками, побоюючись, що може врізатися в дерево, хоча і знав, що це відкрита діброва. Через кілька хвилин він був повністю дезорієнтований. Тору здавалося, що він бігає по колу.

Але він продовжував прислухатися, чуючи здалека її сміх. Він біг на цей звук. Іноді йому здавалося, що він лунає ближче, а іноді – далі. У нього почала крутитися голова.

Він відчував, що Крон бігає поруч, він нявчав. Тор прислухався до його кроків. В цю мить Гвен розсміялася голосніше – і Тор зрозумів, що Крон вів його до неї. Він був вражений розумом Крона, який приєднався до їх гри.

Незабаром він почув Гвен всього у футі від себе. Тор погнався за нею, зигзагами переміщуючись через поле. Він простягнув руку, і вона закричала від захвату, коли він зловив її за край плаття. Схопивши Гвен, Тор спіткнувся – і вони обидва впали у м’яку траву. В останню секунду він розвернувся так, щоб впасти першим, а вона змогла б приземлитися на нього. Тор хотів пом’якшити її падіння.

Коли Тор впав на землю, Гвен завалилася на нього зверху і зойкнула. Вона простягнула руку і зняла з його очей хустку, продовжуючи сміятися.

Серце Тора калатало, коли він побачив її обличчя всього в декількох дюймах від свого. Він відчув вагу її тіла, в її легкому літньому платті, відчув кожний вигин її тіла. Вся вага її тіла притиснула його, але вона не зробила жодного руху, щоб цьому опиратися. Гвен заглянула в його очі, її дихання почастішало, але погляду вона не відвела. Тор теж продовжував дивитися на неї. Його серце билося так швидко, що йому