Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

– Добре, тоді завтра вечерю готуєш ти, - скуто посміхнулася Софі, знову збивши мене з пантелику. Навіть не спитала, в яку сферу я пішов. Настільки не має цікавості? Маячня. Будь-яка жінка вже б закидала мене питаннями щодо всього, що я сказав. Так, я не хотів, щоб моя обраниця знала про моє минуле, ні від мене, ні від когось, але виходить так, що ми починаємо стосунки з брехні, або що взагалі відбувається? 

Я лише посміхнувся, і вирішив не розпочинати допит дівчини щодо своїх міркувань, але вечір виходить напруженим. Це факт. Ми не спілкуємося вільно. Я боюся видати щось про своє справжнє життя, вона нічого не питає, і про себе мало що каже. 

– Ти добре себе почуваєш? - Софі турботливо взяла мене за руку, і я захотів вірити, що вона просто не хоче лізти в моє минуле, щоб не турбувати мене, а не через байдужість. 

– Поки що непогано, але тримаючи тебе на руках, відчуваю, що це ненадовго. Ти не хочеш поїхати на набережну, або в якесь більш затишне місце? - роздивляючись Софі, спитав я.

– Звісно хочу. А ще хочу скинути з себе прикраси, бо некомфортно... Зазвичай я не вдягаю ніякі брязкальця, хоча цей чокер мені сподобався, - вона поправила тоненьку чорну стрічку на шиї, і торкнулася срібного сердечка.

– Отже, виходить мені не варто дарувати тобі коштовності? 

– Краще, дарувати цукерки, або шоколад. Або якісь дрібнички для дому, - невимушено посміхнулася Софі. І все ж таки, вона особлива. 

– Маленька... Хочу, щоб ти перейшла до моєї кімнати.

– Але ж тобі буде важко.

– Байдуже. Навіть якщо я помру, кохаючись з тобою, це буде непогано.

– Не смій, - її обличчя вмить стало суворим. – Обіцяй, що зробиш все заради свого здоров'я.

– Я обіцяю, але чи довго я буду тобі такий потрібен.

– Ти будеш мені потрібен, поки живий. А далі розбирайся сам, - пригрозила Софі, і вп'ялася в мене з поцілунком, який змушував вірити в дива. А якщо все дійсно вийде добре?

– Крістоф! - жіночий лязг змусив мене відірватися від губ коханої, і я побачив Лілі.