Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

Я знав, що не заслужив таку дівчину, як Соломія. Але оскільки Господь навіщось уперто зберігав мені життя, вирішив, що замість того, щоб займатися самознищенням, варто хоча б спробувати зробити її щасливою.

Поки що виходило непогано: через два місяці в шлюбі Соломія виглядала цілком задоволеною.

Перший місяць ми практично не вилазили з ліжка, а на другий - коли все ж таки вилізли - Соломія вирішила зайнятися ремонтом: освіжити мою, хоча, тепер уже нашу, квартиру. Їй, бачте, в моїй порожній і непривітній холостяцькій печері дуже вже незатишно жилося.

Мене тим часом дружина змусила всерйоз зайнятися бізнесом: мовляв, конкуренти пожирають, пора розширюватися, брати більше замовлень, виходити на нові ринки. Сама ж незабаром знайшла пару нових бензовозів з хорошою знижкою і змусила їх придбати. Я впирався спочатку - хоч і зі знижкою, а все одно великі гроші. Я цю суму краще б у фонд... Але мала вмовила мене компромісом: один бензовоз - для комерційної діяльності, другий на потреби ЗСУ паливо возитиме. Вломала, коротче, невгамовна. Довелося ґрунтовно викластися, а сьогодні призначити кілька співбесід на посаду водіїв цих самих бензовозів. Розширення, чого вже тут.

Закінчивши тренування, я переодягнувся і рушив до виходу.

- Назаре Андрійовичу, не забудьте, післязавтра в той самий час. Пропускати заняття не можна! - Почувся суворий голос мого реабілітолога.

Я обернувся, окинув очкастого пацана поглядом, закотив очі. Худий, довгий, як жердина, ледве-ледве переступив поріг повноліття, а видок цей - важливий, прискіпливий - точно у професора заслуженого. І не здогадується дивак, який смішний вигляд має в цій своїй псевдовеличі. Хоча, треба віддати йому належне - компетенціями потрібними хлопчина все ж володів, як фахівець був досить непоганий. Спрацювалися ми з ним швидко, і результат було видно вже через кілька занять.

Не скажу, що мені ці заняття подобалися, але я - людина підневільна: Соломія постаралася, хитра лисиця.  А куди діватися, коли вона раптом заявила, що торкатися її там, тепер дозволено тільки біонічними пальцями. Бачте, їй так більше подобається! І що мені робити накажете? Не залишати ж дівчину незадоволеною?..

Так і заманила мене на реабілітації. Доперло, коли місяць уже регулярно займався. Розвела мене. Як хлопчиська розвела. Оговтався - уже звик. І як кидати, коли успіх уже очевидний: нитки дурні в голки вставляю без зусиль...

Замість відповіді я кивнув і скрутив біонічною долонею палець догори. Хлопчина з важливим виглядом кивнув і відвернувся до наступного підопічного, а я вийшов на вулицю і стрибнув у машину - мою нову ластівку. Вмостився в кріслі, тихенько завів двигун. Не зовсім ще звик до неї: катався всього тиждень - габарити інші, та й механіка після автомата важкувато давалася.

Тут, до речі, теж Соломія - цей невгамовний вічний двигун, - наслідила: саме вона наполягла на механічній коробці передач. Аргументом запаслася залізним: на механіці машину відчуваєш краще. Я її маневр не відразу зрозумів, ще й дивувався: ну звідки їй знати, як відчувати машину, коли вона за кермом зроду не сиділа?

Дійшло тільки як їздити почав: заноза моторику мою розвивала всіма правдами-неправдами. Ґудзик їй застебни - незручно, баночку з кремом відкрий - не виходить, косу заплети - важко, бачте, самій. І якщо від цих дурниць надуманих я міг відмахнутися, - не дурень же, маніпуляції ці хитрі одразу вловлюю, - то з машини куди подітися? Доводилося освоювати механіку, хочеш не хочеш - додаткове тренування...

Акуратно рушивши, я неспішно поїхав до офісу. Добирався довше, ніж зазвичай, і знову на співбесіди запізнився, але я після аварії тієї злощасної більше не лихачу. Заноза моя мала - точно оголений дріт, перегрітий реактор, що впадає в люте обурення, щойно позначка спідометра перевалює за п'ятдесят. Але я це не тільки через неї, звісно. Самому страшно. Так і не пробачив себе за той випадок. Як подумаю, що з нею могло статися... вдавитися хочеться. Ніколи більше не припущуся подібної помилки.

Добравшись до роботи, піднявся до офісу. Біля дверей до кабінету зустрів двох чоловіків. Дивно, домовлялися ж, що Соля зустріне претендентів. Куди дружина-помічниця поділася?...

Довелося самому все робити. Запросив чоловіків до офісу, поговорив - непогані хлопці виявилися і з досвідом, цілком підходили вимогам. Розповів їм про специфіку роботи, взяв контакти і спровадив. Тільки телефон у руки взяв, щоб дружині загубленій зателефонувати, - хвилюватися вже почав не на жарт, - як вона сама завітала.

- Ти де була? - Одразу ж кинувся я до неї, обійняв, у щоку чмокнув, швидко оглянув усю. Не знайшов нічого незвичайного - ціла, здорова - і з полегшенням видихнув. - Я вже перелякався...

- Я вдома була. - Відповіла Соля з посмішкою, але посмішка здалася мені якоюсь дивною, і виглядала скоріше нервово, ніж якось іще.

- Усе гаразд? - Знову напружився я. Підняв її пальцями за підборіддя, заглянув в очі. Дівчина кивнула, злегка знизавши плечем. - Ми ж разом із дому виходили, - зауважив, насупившись.

- Ну так... - Нарочито недбало відмахнулася Соломія, - але я потім повернулася... треба було дещо перевірити...

- Що перевірити?

Соля мотнула головою і пройшла до столу, запустила комп'ютер, переклала з місця на місце папірці, сіла, поставила на стіл сумку, потім прибрала на підлогу. Здавалося, вона не знає, куди себе подіти і трохи схвильована. Або не трохи.