Читати книгу - "Серце дракона 1, Валентина Бродська"

Карета привезла пасажирів прямісінько в центр міста. Охоронці з задоволенням ступили на тверду землю, розминаючи ноги. Ларс допоміг Рамії граційно вийти, не ризикуючи наступити на поділ рясної спідниці.

- Я пропоную дещо прогулятися, поки геть не стемніло. - запропонував чоловік.

Він взяв Рамію під руку і повів вулицею в бік від торгової площі. Охоронцям нічого не залишилося, як йти слідом.

- Взагалі-то, я не проти відвідати кав'ярню, кондитерську чи харчевню… Я навіть згоден побувати у всіх цих визначних місцях! - заявив Ян, за що отримав тичка від Гора.

- Терпіння! Майже прийшли.

Ларс привів їх до адміністративної будівлі. Рамія вже подумала, що знову вони зайдуть через чорний вхід, але ні. 

- Це адміністрація, тут працюють мої управляючі, бухгалтери і податківці. Сюди також можуть звернутися жителі міста, якщо потребують якоїсь допомоги, - пояснив Блер, відкриваючи двері і пропускаючи всіх вперед, - Прошу!

Це було звичайнісіньке дерев'яне приміщення без якого-небудь декору чи оздоблення. Стіни та стеля вкриті гладенькою штукатуркою і пофарбовані в білий колір. 

Відвідувачі йшли довгим вузьким коридором. Частина дверей до кабінетів була відчиненою, тому можна було побачити клерків, що сиділи за конторськими столами і щось підраховували. Кінець коридору закінчився сходами, що вели до підвалу.

Ларс запалив світильник і спустився першим, відкриваючи тяжкий амбарний замок на залізних дверях.

Найманці прослідували за ним і зайшли в такий само вузький коридор, але стіни були з тесаного каменю і стеля здіймалася на висоту до чотирьох метрів. І знову багато дверей, тільки замкнених. На деяких висіло по два-три замки.

- Ще що - бункер? - зі смішком поцікавився Гор.

- В основному - архів,  він захований тут на випадок пожежі. А нам в кінець коридору, - показав рукою Ларс, - Там розміщений арсенал Срібленців. 

Чоловік відчинив товстелезні двері і, освічуючи прохід, провів за собою Рамію та охоронців. Він запалив ще декілька каганців і в приміщенні стало геть світло. Охоронці здивовано озирались навкруги.

- Ого, я в захваті! - вигукнув Гор, - Тут зброї вистачить на штурм невеликого міста!

- Де ти стільки взяв? В Амарканді ж заборонено накопичувати зброю? - запитав Ян.

- Це все виготовили на моїй фабриці дитячих іграшок, - з посмішкою відповів Ларс, - Нікому в голову не прийде шукати там зброярів.

Чоловік пройшов до полиці, вибрав лук зі стрілами і протягнув його Рамії.

- Візьми! Спробуй! Якщо сподобається, подарую! Це наша найкраща модель.

Дівчина з цікавістю взяла зброю. Лук був легким, з міцною тятивою. Стріли добре збалансовані. Знайшовши мішень, що стояла в кінці складу, Рамія декілька разів вистрілила, неодмінно влучаючи в центр кола.

- Ларсе, він дивовижний! - розчервонівшись промовила найманиця, і емоційно обняла чоловіка, - Я з задоволенням прийму його в дарунок!

- Пішли подивимося, може тобі ще щось сподобається, - запропонував чоловік і обійняв Рамію за плечі, - А, ви хлопці, не соромтесь, вибирайте!

Ларс спостерігав з яким захватом найманці оцінюють його власні розробки. Чоловікове серце переповнювалось  гордістю впереміж з радістю.

- Ларсе! - крикнув з іншого кінця кімнати Гор, - А Маку і Діру можна щось прихопити?

- Звісно, бери! - крикнув Блер у відповідь і зустрівся поглядом з Рамією.

Він здогадався про що вона хоче попросити, але не наважується, тому запропонував перший:

- Можеш вибрати подарунок для Нормана, Крихітко.

Очі дівчини від подиву розширилися і вона мимоволі усміхнулася.

- Дякую, це дуже шляхетно з твого боку, - майже прошепотіла найманиця.

Ларс оглянувся по сторонах і переконавшись, що охоронцям не до них, швидко поцілував Рамію, міцно пригорнувши до себе. 

- Для тебе, що завгодно, моя мила!

Серце дівчини забилося, мов вільна пташка у клітці. Рамія в захваті дивилася на чоловіка, якого давно вже покохала, але боялася собі зізнатися.

Обрані дарунки занесли до одного з управляючих пана Блера, який пообіцяв все запакувати і відправити в помістя.

Коли Ларс з найманцями вийшли з адміністрації вже стемніло. Світло вуличних ліхтарів м'яко освітлювало тротуари, звідкись було чутно веселу музику.

- Десь свято? - запитала Рамія, прислуховуючись.

Можна і так сказати, сьогодні кінець робочого тижня, а у багатьох вихідний, тому багато хто приходить розважитися в салун пана Бенжо.

- Салун? Це на кшталт ресторану? - запитав Ян.

- Не тільки! Це власне і є сюрприз. Ходімо, самі все побачите! Тут недалеко.

Вони підійшли до великого будинку. Він був більш презентабельним на вигляд, чим адмінбудівля. Великі вікна та скляні двері пропускали багато світла. Два поверхи мали широкі криті тераси, де в кадках росли декоративні хвойні дерева. З приходом тепла тут виставлять столики для клієнтів.

Ларс відкрив двері і нові відвідувачі поринули у вир з музики, ароматів і людського гомону. Просторе фойє з килимовими доріжками, м'якими диванчиками, величезними дзеркалами та високою стелею відразу переходило в затишний ресторан. Окрасою приміщення стала велика сцена з червоними оксамитовими портьєрами. 

Частина столиків знаходилася посеред залу, а частина зонувалася вазонами в кадках та дерев'яними мереживними перегородками. Останні були не надто високими, щоб не бачити сцену, але достатніми для створення приватної атмосфери. 

В ресторані ставало досить людно. Біля сцени, на помості, музичний квінтет награвав веселі мотиви.

Ларс з гостями розмістився за своїм столиком. Він завжди був зарезервований тільки для нього. Відразу підбіг гардеробний і шанобливо забрав верхній одяг.

- Пане Блере, раді вітати вас і ваших гостей в ресторані "Бенжо"! - промовив він кланяючись.

- Навзаєм, Армане. Знайдіть, будь ласка, вільного офіціанта, щоб прийняв замовлення.