BooksUkraine.com » 📖 Любовна фантастика » Некровний брат мого батька, Вікторія Вашингтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Некровний брат мого батька, Вікторія Вашингтон"

101
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Некровний брат мого батька" автора Вікторія Вашингтон. Жанр книги: 📖 Любовна фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51
Перейти на сторінку:

Я настільки розгубилася в цю мить, що здавалося і справді збожеволіла.

Лише за кілька хвилин прийшло повне усвідомлення, що зараз сталося.

Озирнувшись на всі боки зрозуміла, що перебуваю на трасі посеред лісу.

Пазли в голові почали складатися один за одним.

Мене просто вирішили позбутися.

Я відчула, як земля йде з-під ніг. На мене наринули образи: Кайл, його холодний погляд, Нея з її байдужістю. Ця ситуація виштовхнула мене на самоту, я раптово стала вразливою серед безжальної природи. Під ногами хрумтіли гілки, навколо стояв зловісний шепіт лісу.

Я зробила крок уперед, а потім все ж таки зупинилася.

Моя голова кружляла від люті і здивування. Серце стукало так сильно, що здавалося, що зараз розірветься. Ліс навкруги був темний і похмурий, тіні дерев источали страх.

Я кинула погляд на телефон. Відсутність сигналу. Моя присутність тут стала незначною, як стара газета, яку викинули на смітник.

Всередині мене виникло бажання закричати — випустити всю бурю емоцій, яка спалювала душу. Але я лише стояла, обіймаючи себе, наче це могло хоч якось втішити.

Моя голова була сповнена питань: як все дійшло до цього? Я не могла позбутися почуття зради. Кожен шурхіт посилював усвідомлення самотності. Я стиснула кулаки, перехрестивши на грудях надію, яку намагалася відштовхнути. Бути забутою так легко. Треба рухатися далі, хоч і важко.

Я зробила крок до дороги. Потрібно було знайти спосіб повернутися до міста. Моє життя не закінчувалося тут.

Відчувала, як холодний вітер проникає під одяг. Звук машини ще віддавався у вухах. Куди йти? Звернутися за допомогою?

Ноги стали ватяними, а серце било на сполох, наче застерігаючи від подальших дій.

Зібравшись із думками, я почала рухатися вздовж дороги, сподіваючись побачити перехожих чи хоча б знак, що вказує напрямок. Думки про Кайла, про те, як він легко мене зрадив, мучили мене зсередини. Голос Нея продовжував звучати в голові, наче заклинання, якого не можна позбутися. Я відчувала себе настільки самотньою, що розпач змушував мене хотіти кричати.

Я блукала дуже довго і, здавалося, повністю втратила сили. Але коли побачила попереду яскраві вивіски, зірвалася з усіх ніг на біг.

Заправка.

Я відчула, що це мій справжній порятунок, але тільки-но підбігла і почала смикати за ручку, усвідомила, що було закрито. Та й усередині світло не горіло, лише основні вивіски.

Можливо, був переоблік чи співробітник ліг відпочити. Почала нещадно тарабанити у двері, не втрачаючи надії.

— Дівчино, Вам допомогти? — я здригнулася і підскочила від цього голосу, що пролунав позаду мене.

Обернувшись, побачила за собою двох чоловіків.

Вони дивилися на мене з усмішкою, а мені в цю мить стало зовсім не по собі від страху, що роз'їдає зсередини.

Кинула погляд у небо на повний місяць і відчула, як до горла від переживань почало підходити блювота.

— Ні, — я заперечливо захитала головою, намагаючись витримати ту енергетику, яка виходила від цих альф.

У голові за пару секунд крутилося стільки думок, в який бік і з якою силою я зараз повинна рвонути, що ставало ще дурніше.

— Що ти забула так пізно? — Він принюхався. — Хіба не знаєш, що небезпечно? Тим більше, тобі.

Я зробила крок назад, відчуваючи, як паніка охоплює мене. Спина торкнулася холодних дверей заправки, а серце билося так, ніби намагалося вирватися назовні. Один із чоловіків ступив до мене ближче, його обличчя виражало щирий інтерес, але в його очах світилося щось лякаюче.

Я озирнулася, не можу знайти слова, щоб відповісти. У порожнечі навколо лише вітер перегукався з відчайдушними думками. Чоловіки продовжували наближатися, і їхні усмішки лише посилювали бажання скрикнути.

— Я просто... мені треба повернутися до міста, — сказала я, намагаючись звучати впевнено, хоч голос тремтів. Один із них, накачаний і з грайливим блиском в очах, ступив ближче і зупинився, вивчаючи мене, як хижак свою здобич.

— Місто? Чому б нам не допомогти тобі? Ми можемо скласти компанію в дорозі... — сказав він, його тон був сповнений намірів, які не віщували нічого доброго.

Відчуття, що мій світ знову руйнується, змусило мене відвернутися. Я знову кинулася до дверей заправки, сподіваючись, що диво все-таки станеться. Але замок був як холодна реальність — залізний та непробивний. У цей момент я зрозуміла: чекати на допомогу — це не варіант. Потрібно бігти, і якнайшвидше.

Я різко розвернулась і кинулася вздовж спорожнілої траси, чуючи позаду себе сміх, який здіймався як хвилі. Відчула, як адреналін заповнив мене, надаючи сили. Мій єдиний страх зараз був у тому, що вони не відстануть. Але ці надії впали в цей же момент.

Перебігаючи через трасу, я запнулась і полетіла обличчям прямо в асфальт.

Мене оглушило шумом у вухах і пронизало моторошним болем.

Я хотіла закричати, коли відчула, що мене піднімають міцні залізні руки. Але натомість лише прокрехтіла і ледь не подавилася.

Я розбила ніс об асфальт і обличчя разом із горлянкою залило інтенсивним струменем крові.

— Ну ти що ... Зовсім дурна? — Вилаявся альфа, коли я намагалася брикатися. — Не зробимо ми тобі нічого. В мене дочка твого віку. Я звір, але не так.

Я не розуміла, чи варто мені вірити йому чи ні. Але брикатися перестала. У будь-якому разі шансів на порятунок не залишалося. Від удару об асфальт все пливло перед очима.

— Пішли до фури, є аптечка, обробимо тобі рани і відвеземо куди скажеш. Все одно ще добу чекатиме на відвантаження.

— Правда? — я спитала, відчуваючи, як сльози мимоволі починають скочуватися по очах.

Я справді вже не могла повірити в щось добре та чисте.

— Ходімо, біда. Не зачеплю.

Чоловік виконав свою обіцянку. Обробив рани. Другий альфа виявився його старшим сином.

Я не знаю, що відіграло вирішальну роль, але коли вони почали ставити запитання, я на все відповіла.

1 ... 50 51
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Некровний брат мого батька, Вікторія Вашингтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Некровний брат мого батька, Вікторія Вашингтон"
Біографії Блог