Читати книгу - "Син"

– Чотири.

Остання цифра, і сейф відчиниться, а грошей не стане. Гроші він зобов’язаний буде особисто повернути – такі правила.

– Три.

Він вагався. А що якби він спромігся вихопити пістолет з-під Касіуса…

– Два.

Кент справді стрілятиме чи він блефує?

– Один.

Кент, не змигнувши оком, застрелив уже двох, третій труп його не збентежить.

– О’кей, – сказав Калле, відступаючи вбік.

Він не мав сили дивитись на купи банкнот і гору мішечків з героїном.

– Клади все сюди, – наказав хлопець, передаючи йому червону спортивну торбу.

Калле зробив, як йому звеліли. Не поспіхом, але й не повільно – просто складав вміст сейфа в торбу, а його мозок автоматично підраховував. Двісті тисяч крон. Двісті тисяч…

Коли він закінчив, кент наказав йому кинути сумку на підлогу перед ним. Знову Калле зробив, як йому звеліли. Відтак він зрозумів: якщо йому судилося дістати кулю, це станеться зараз. На цьому місці. Грабіжникові він більше не потрібен. Калле зробив два кроки в бік Касіуса. Він повинен заволодіти пістолетом.

– Якщо ти цього не зробиш, я тебе не застрелю, – сказав хлопець.

«Він що, холера, читає думки?»

– Поклади руки за голову і виходь у коридор.

Калле вагався. Чи може це означати, що кент збереже йому життя? Він переступив через Касіуса.

– Притулись до стіни з піднятими над головою руками.

Калле зробив, як йому наказали. Він повернув голову. Побачив, що хлопець уже взяв пістолет Пелвіса і тепер сидить навпочіпки коло Касіуса, запхавши під того руку, але не спускаючи очей з Калле. Він спромігся дістати пістолет Касіуса.

– Витягни кулю зі стіни, коли твоя ласка, – чемно попросив хлопець і показав рукою.

Калле згадав, де він бачив його раніше. Понад річкою. Це був той самий бігун. Він, мабуть, пішов за ними, вистежив. Калле подивився вгору і побачив розплющену кулю там, де вона застрягла в стіні. Тоненька цівка крові залишила слід на стіні, показуючи, звідки вона потрапила туди – з голови Пелвіса. Ця перешкода загальмувала політ кулі, тож Калле зміг виколупати її нігтями.

– Дай сюди, – сказав хлопець і прийняв кулю вільною рукою. – Тепер я хочу, щоб ти знайшов іншу мою кулю і дві порожні гільзи. У тебе тридцять секунд.

– А що робити, якщо інша куля всередині Касіуса?

– Я так не думаю. Двадцять дев’ять.

– Чувак, поглянь на цю гору сала!

– Двадцять вісім.

Калле впав на коліна і почав шукати. Він проклинав себе за те, що пошкодував грошей на яскравіше освітлення.

На рахунок «тринадцять» він знайшов чотири гільзи Касіуса й одну з пістолета кента. На «сім» він знайшов іншу кулю, ту, якою кент відкрив по них вогонь: напевне, вона прошила Касіуса навиліт і зрикошетила від броньованих дверей, бо на металі залишилась невелика вм’ятина.

Зворотний відлік завершився, а він усе ще не знайшов останню гільзу.

Він заплющив очі. Відчув, як одна повіка, трохи жорсткіша, шкрябає рогівку, а сам молився Богові, щоб дав прожити іще один день. Він почув постріл, але не відчув болю. Розплющив очі і зрозумів, що досі стоїть на чотирьох на підлозі.

Кент відвів дуло Пелвісового пістолета від Касіуса.

Господи! Він зробив контрольний постріл у Касіуса з пістолета Пелвіса, щоб переконатися, що африканець мертвий! А зараз він підійшов до Пелвіса, націлив пістолет Касіуса у те саме місце, де увійшла перша куля, обрав потрібний кут. І натиснув на спусковий гачок.

– До дідька! – скрикнув Калле і відчув жах у своєму власному голосі.

Хлопець поклав обидва пістолети напарників у червону спортивну торбу і показав Калле своїм власним:

– Марш. У ліфт.

Ліфт. Бите скло. Він це зробить у ліфті. Він нападе на кента в ліфті.

Вони увійшли всередину, і в світлі з коридору Калле побачив, що на підлозі в ліфті повнісінько битого скла. Він нагледів довгий уламок, начебто дуже підходящий для справи. Щойно двері ліфта зачиняться і зробиться абсолютно темно, йому залишиться тільки нахилитись, підібрати той уламок і встромити його одним плавним рухом. Він повинен…

Двері зачинились. Хлопець засунув пістолет за пояс штанів. Чудово! Простіше, ніж курку зарізати. Цілковита темрява. Калле нахилився. Його пальці намацали уламок скла. Він випростався. І відчув себе паралізованим.

Калле не знав, що це за прийом, відчув тільки, що він знерухомів – не може навіть пальцем поворухнути. Він спробував вивільнитись, але це було все одно, що тягти за вільний кінець линви, зав’язаної морським вузлом: що сильніше тягнеш, то міцніше затягується. У шиї і в руках біль просто пекельний. Це має бути якесь бойове мистецтво. Уламок скла вислизнув з його руки. Ліфт почав рухатись.

Двері відчинилися знову, вони почули вічне й безугавне гухкання басів, і захват ослабнув. Калле розтулив рота і перевів подих. Пістолет знову був спрямований на нього, і треба було рухатись далі коридором.

Калле наказано було увійти в одну з порожніх репетиційних зал і сісти на підлогу, спиною до радіатора. Він сидів не рухаючись і дивився на бас-барабан з написом «Відчайдушна Молодь», а хлопець тим часом прив’язував його до радіатора довгим чорним кабелем. Не було жодного сенсу опиратись – нападник не мав наміру його вбивати, інакше він був би вже мертвий. А за гроші й наркотики він зможе розрахуватись. Звісно, він змушений буде сплачувати з власної кишені, але найбільше його тривожило те, як пояснити Вірі, що в найближчому майбутньому не буде поїздок на шопінґ по шикарних містах світу. Хлопець підібрав з підлоги дві гітарні струни і грубішою обв’язав йому голову на рівні перенісся, а тоншою – навколо підборіддя. Він, мабуть, прив’язав струни до радіатора позаду Калле: той відчував, як метал тоншої струни вгруз йому в шкіру і тиснув на нижні ясна.

– Поворуши головою, – наказав хлопець.

Він мусив кричати через оглушливу музику з сусідніх приміщень. Калле спробував покрутити головою, але гітарні струни тримали дуже жорстко.

– Отак.

Хлопець поставив на стілець електричний вентилятор, увімкнув його і спрямував в обличчя Калле. Струмінь повітря вдарив в обличчя, і Калле заплющив очі. Він відчув, як піт висихає на його шкірі. Коли він знову розплющив очі, то побачив, що хлопець поставив пакет з одним кілограмом незмішаного «супербою» на стілець перед вентилятором і натягнув свою фуфайку до очей, захищаючи ніс і рот. Якого дідька він робить? Тоді Калле зауважив уламок скла.

Неначе якась холодна рука стисла його серце.

Він знав, що тепер має статись.

Хлопець змахнув уламком скла. Калле скам’янів. Кінчик скла розсік пластиковий пакет, пакет розчахнувся, і наступної миті повітря наповнила хмара білого порошку.