Читати книгу - "Наречена для боса, Астра Вєєр"

Діана

- Діана, мені подобається паста з соусом, - оцінює Максим, і я думаю, що просто образити не хоче. Що теж дивно для боса.

Без бекону основне блюдо, наче спагетті з підливою, як на мене.

- Ось ще салат є! - хоч у чомусь впевнена.

- О так, вражає, - кивком погоджується, щоб йому подала.

Початок вечері у нас більше нагадує не парочку у ресторані, а зустріч суперників. Нескладно здогадатися, хто критик, а хто з нас, червоніє як томат.

Після третього дзвону келихів, непомітно розмови стають легше. Максим вперше з цікавістю слухає про мене, а я, розбазікалася, щоб зняти у себе напругу.

Разом сміємося над моїми пригодами на п'яту точку. Так, я все-таки майстер притягувати всяку халепу. Я розповідаю про студентські роки, а потім, як колишньому босові степлером ніс прищемила. Хотіла язик, та промазала. Нічого було мене мацати та затискати у кабінеті!

- Так розумію, мені ще пощастило, - Максим робить вигляд, ніби зітхнув з полегшенням.

- Ну, про всяк випадок, ти теж не розслабляйся, - напій мені розв'язує язик, то-то осміліла, що на погрози пішла.

- За це взагалі не турбуйся, Діано. Ще ні з однією дівчиною, я так не напружувався.

Моїх погроз він не боїться, реагуючи з іронією, і в той же час, бентежачи мене. Гадала, що тільки я з ним, ніби на дикобразі катаюся, виявляється і для нього, моя особистість не здається солодкою.

- Думаєш, у мене в студентському житті все було гладко? - бос продовжує невимушену розмову, колупаючись виделкою в салаті.

- Дивлячись з чим порівнювати, - гмикаю я. - У Гарварді теж бувають проблеми. Наприклад, сніданок подали з горілими тостами. Ох, біда-біда.

- Еге ж, а те, що мені довелося офіціантом підробляти? І це я подавав, а не мені. Як тобі?

- Щось не віриться, - сумніваюся і сильно.

- Дід нам з братом тільки оплатив навчання за кордоном. В іншому сказав, самі борсайтеся. Потонете, отже, так вам і треба. На перших порах туго довелося.

Хм-м... на Горинича схоже. Можливо, Максим і не бреше.

- І потім що?

- Прагнули, вчилися, працювали. Могли б не настільки вистрибувати зі штанів, але ми злилися на діда. Хотіли йому довести, що навпаки не потонемо. Обламати старого, щоб знав, як на нас економити.

У цей момент я подивилася на Максима ще з одного, нового для себе боку. Після відвертості, здається, він став до мене ближче.

- Іноді люди помиляються. Твій дід міг потім пошкодувати, коли побачив, що ви з братом успішно виплили і зовсім не пропали.

- Ну так, звичайно. Дід назвав нас, одним з проектів, який зміг організувати у самому правильному руслі. До речі, готувати я теж на підробітках навчився, - і підморгує мені, ніби з натяком.

Ем-м... конкурент набагато серйозніше, ніж могло здатися.

- У нас же ще моя родзинка вечора є! - згадую найцінніше.

Викладаю на блюдо десерт, чи то кекси, то чи фондан. Посипаю зверху цукровою пудрою і листочками м'яти прикрашаю.

Сама від себе в шоці. Фотографувати терміново таку красу!

Максим не залишається сидіти, і добиває мене пропозицією:

- Діано, пропоную в компанії з твоїм шедевром відправитися в інше місце. Я там давненько не бував, а тобі хотів показати.

- В яке місце?

В голові моїй заворушилися думки непристойні.

Наодинці зі сліпучим мачо, взагалі мої думки давно вийшли з ладу.

- Якщо погодишся, тоді покажу. Сьогодні вечеря за твоїми правилами. Наполягати не буду.

Треба ж... Вибір дає, той самий рідкісний випадок.

Треба погоджуватися. Ой, боязно.

Але як потім дізнаюся, куди мене покликали?

- Тільки, якщо мені не сподобається, повернемося назад, - цікавість переважує розум.

- Ха-ха... домовилися, - сміється, забираючи у мене блюдо з десертом, і виходить в коридор, я за ним.

У самому кінці апартаментів, виявляється є сходи. Помічала раніше, але не надавала значення. Піднімаюся слідом і ахаю... потрапляючи на самий дах.

Тут стоїть столик і стільці. Неймовірний вигляд на вечірнє місто і небо. І моє чіпке око навіть помічає місце, де могли б рости квіти. Маленький оазис, з якого, поспішати мені назад і не хочеться.

- Не рахуючи Зінаїду, яка тут прибирає, і брата, ти перша, кому показую свою терасу під зірками, - Максим каже це, ніби ненароком, запрошуючи з ним поруч сідати.

Серце стукати починає швидше. І навіть стає все одно, вийшов фондан чи ні. Набагато приємніше, що Максим зважився показати мені своє місце…