Читати книгу - "Час кохати, Ерін Кас "

Олександра

— Не хочу нікого бачити. Не відчиняйте, — бурчить Лізка після стукоту у двері.

— Випий ще одну пігулку, не вередуй, — Аліна встає, щоб відчинити.

— Так болить? У мене порошок знеболювальний є, — дістаю свою аптечку, починаю шукати потрібний препарат.  

— Привіт, дівчата, — лунає від дверей голос Єгора.

— М-м-м, — Лізка миттю вкривається з головою, — тільки не він, — доноситься з-під ковдри.

— Привіт, — вітаюся з хлопцем, хоча ми вже бачилися сьогодні на парах. У руці тримає пакет, але переступити поріг не наважується.

— Заходь, — Алінка ширше відчиняє двері. — Чаю хочеш?

— Е-е-е, ні, — наважується увійти з лівої ноги. Стає смішно, тому відвертаюсь. — Я до Лізи. На хвилинку, — несміливо підходить до її ліжка. — Лізо, ти як?

— Помираю, — стогне наша нахабна подруга.

— Я тут приніс тобі трішки солодкого, — у нього аж голос тремтить. Бачу з яким співчуттям на нього дивиться Аліна і в самої серце відгукується жалем.

— Що? — визирає з-під ковдри Ліза.

— Ну, в ці дні хочеться солодкого, так? — якби я зараз їла щось, точно вдавилась би. Перезираємося з Алінкою, стримуючи сміх.

— Правильно кажеш, — Лізку засоромити складно. Вона хапає пакет й перевіряє його вміст. — Дякую. Вибач, не можу встати, аж хитає всю, — бреше і не червоніє.

— Лежи-лежи, я вже йду. Смачного. Дівчата, — ковзає по нас поглядом, — гарного вечора.

— Яка ж ти безсоромна! — не витримує Аліна, зачинивши двері.

— А що таке? — Ліза сідає, викладаючи на тумбочку кілька видів шоколаду, тістечка, цукерки.

— Він же закоханий у тебе. Лізо, не давай йому надії, якщо не збираєшся заводити стосунки.

— Тю, — знизує та плечима. — Я його просила? Ні. Він сам приніс. Я йому казала щось про погане самопочуття? Ні. Сам побачив. Я що, без розуму, щоб відмовлятись, — кидає цукерку до рота. — Пригощайтесь.

— Він, до речі, одного з тобою віку, — згадую нашу вчорашню розмову.

— Але не в моєму смаку. Упс, — розводить руками, — серцю не накажеш. Чи як там це говориться?  

— Я в шоці, — бурчить Аліна.

— Не панікуй, Латашенко. Сходжу з ним погуляти і все поясню. Він не страждатиме роками і переключиться на когось іншого. Може, тобі треба?

Аліна не реагує на її слова, сідає за стіл, продовжуючи готуватись до завтрашніх занять. Я також лягаю читати конспект. Мені сьогодні не пощастило потрапити на побачення, Олександр ще зранку написав, що буде зайнятий, тому цілий день і вечір я літаю лише в мріях, а не палаю у його обіймах. Маю надію, що завтрашній день буде позитивнішим і ми зустрінемось. За такий маленький проміжок часу у мене з’явилася серйозна потреба бачити його кожного дня. А якщо ще й обійняти, тоді життя здається яскравішим, а світ прекраснішим.

Ранок зустрічає дощем, а ще теплим повідомленням від коханого.

О.М: Чекатиму тебе після пар у кабінеті.

І як після такого стримувати усмішку та прогнати мрійливий вираз обличчя? Поки дівчата похнюплено сварять негоду, я малюю в уяві сьогоднішній романтичний вечір. Лекції піддаються складно, я стараюсь уважно слухати, але слова чомусь пролітають повз.

Після пар я знову йду до бібліотеки. Точніше озвучую таку відмазку дівчатам. Затамувавши подих, злітаю на третій поверх, долаю відстань до кабінету і, коротко стукнувши, нарешті бачу коханого.

— Привіт, — усміхаюсь, зачинивши за собою.

— Йди сюди, — підводиться, розставивши руки. Без роздумів кидаюся в бажані обійми. Міцно притискаюся, вдихаючи його аромат.

— Нарешті я тебе бачу, — говорить мені у волосся. — Як ти?

— Вже добре, — мені зараз муркотіти хочеться, так затишно у його руках.  

— Поїдемо кудись? — відхилившись, бере моє обличчя у долоні. Дивиться на вуста, спокушаючи спогадами про нашу минулу гарячу зустріч.

— До тебе? — облизую вуста.

— А ти хочеш до мене? — цілує коротко. Знаю, що стримує себе. — Я не відпущу тебе до гуртожитку, залишу собі на всю ніч, — дивиться у вічі.

— Гаразд, — видихаю задоволено. Поняття не маю, як поясню це дівчатам, але відмовитися не зможу. Надто велика спокуса спати у його обіймах.

Поцілунку перешкоджає мелодія його смартфона. Саша неохоче випускає мене з обіймів й підходить глянути. Вимикає звук й повертається. Тільки-но знову обіймає, лунає стукіт у двері.

— Вони знущаються, — бурчить під мій тихий сміх. Поки він йде відчиняти, сідаю на стілець, вткнувшись очима в перший ліпший аркуш на столі. Нехай думають, що я безсовісна прогульниця і змушена ходити на додаткові заняття.

— Привіт, — дивує веселий писк від дверей, змусивши підняти очі. На Олександра безцеремонно вішається блондинка з короткою стрижкою, прибиваючи мене до стільця розпачем. — Як я скучила, — щось там мугикає, поки я шоковано витріщаюся на цю картину. У мене навіть сумнівів немає, що це Ольга. Відчуваю. Щось стискається всередині, посилаючи болючі імпульси у кожну клітинку тіла.

— Що ти тут робиш? — в голосі Олександра здивування.

— Приїхала до тебе. Не радий? — вона відхиляється, ковзаючи по мені поглядом. — Ой, ти не сам? Вітаю, — це вже до мене.

— Добрий день, — підскакую зі стільця, ніби вжалена.

— Ольго, це Олександра. Моя… — серце завмирає, — студентка.

— Приємно, — жінка говорить з усмішкою, чіпко вдивляючись в моє обличчя.

— Навзаєм. Я піду, Олександре Мих-хайловичу? — відчуваю, як горять щоки.

— Так, потім договоримо, — йому вдається тримати себе в руках. — Чому не попередила? — питає у неї, коли я пролітаю повз.

— Я ж обіцяла тобі сюрприз, — чую перед тим, як зачинити двері.

Швидко кліпаю очима, щоб не заплакати й вихором лечу до сходинок. Я знала, що у нього є дівчина. Мала б бути готовою, але все одно болить. Бачити, як твого коханого обіймає інша… Це жахливе відчуття. А коли він її не відштовхує…

Сльози обпікають обличчя. Витираю їх пальцями, розмазуючи макіяж. Дідько. Що ж я така невезуча? Все у житті доводиться виборювати. А тут і боротися ніяк, бо це я впхалася у чужі стосунки. Цікаво, чим вони зараз займуться? Проведуть разом ніч чи Олександр стримає слово і поговорить? А раптом старі почуття спалахнуть з новою силою, а те, що було між нами виявиться короткочасною забавкою? Раптом його симпатія до мене не така сильна, щоб розірвати старі стосунки?