Читати книгу - "Факультатив для (не) літаючої гарпії, Крістіна Логоша"

Розділ 10

Я стояла перед екзаменаційною комісією, коли двері кабінету відчинилися. Це сталося так різко, що я розгубилася, збившись з думок і розгубившись у  відповіді. Мадді на той час вже успішно склала іспит і чекала на мене зовні.

— Мені потрібна Атіка Гейл, — безцеремонно промовив чоловік у сірому довгому плащі та капелюсі з полями.

- Що за свавілля? - обурилася Одетта Чейк. — Іде іспит. Його переривати неприйнятно!

Лукаво усміхнувшись, кульгавий незнайомець підійшов до неї і простяг щось, що нагадує посвідчення особи. Ректор прочитала та змінилася в обличчі.

— Іспит закінчено. Усі можуть бути вільними.

Мене запросили до приймальні. За дверима кабінету головної гарпії академії не було чути розмови. Та й мені було не до того. Я мимоволі стукала пальцями по колінах, так що секретар почала на мене косо дивитися. Мене з'їдала тривога, адже ще кілька годин тому майстер розправився з одним із членів ордену. З моїм везінням у скоєному обов'язково звинуватить мене, і всім начхатиме, що жертвою була саме я.

У пам'яті спливли страшні спогади: напад жінки-кішки, кам'яна статуя, поцілунок майстра – мить ніжності, яку страшно згадувати і зовсім не хочеться забувати.

І Макс так «вдало» виявився поряд. Мабуть, він щось бачив. Просто не міг не помітити, що діялося довкола. Я не вірю в його розповідь про чорну хмару, яка накрила мене. Він бреше, що не бачив майстра. І, напевно, все розповів Ордену, тому й зірвали іспит. І тепер на мене чекає вулканічна в'язниця...

Двері відчинилися, і мене запросили увійти. Одетта вийшла з кабінету, змірявши мене суворим поглядом. Її кабінет все так само потопав у зелені, але крісло зайняв незграбний чоловік середніх років з різкими рисами обличчя та запалими щоками. Його орлиний погляд, хижий, розважливий і нещадний, змушував почуватися незатишно.

- Проходьте, Атіко Гейл. Чи Ліза Крилова? Як до вас краще звертатись?

- Краще Гейл. Все ж таки це моє справжнє прізвище.

Знайоме крісло переступало з ноги на ногу в очікуванні. Вирішивши не мучити меблі, я сіла навпроти чоловіка з гордо випрямленою спиною. В очі дивилася прямо - я не злочинниця і взагалі ні в чому не винна!

- А як вас називати?

— Можете Фіц Тіція, чи просто слідчий.

Я мимоволі здригнулася - все-таки я мала рацію, Макс про все розповів. Я насилу стримувала хвилювання, але запитала рівним голосом:

— І чого мене викликали?

Він дістав фотографію з кишені і поклав переді мною на стіл. На ній був зображений чоловік. Напевно, я б ніколи не згадала, де бачила його раніше, якби не величезна червона родимка. Саме він штовхнув мене, виходячи з ломбарду, в якому я чекала на Рінку.

— Цей магік був затриманий за підозрою у викраденні родинних коштовностей королівської родини Талібастр.

Далі з'явилися знімки і самих коштовностей: смарагдова тіара, масивні діамантові підвіски, пара сережок і перстень із білого золота з червоним рубіном.

— А чим я можу допомогти?!

— Ці дуже цінні дрібниці розшукуються вже давно, але, на жаль, злодій виявився хитрішим — він здав у ломбард коштовності під іншою личиною. І того дня, Атіко, ви з ним і перетнулися.

Фіц поклав на стіл знімки, де я входжу до ломбарду, в якому стоїть злочинець. У голові майнув здогад: Рінка може набувати будь-якого вигляду, вона хотіла здати в ломбард коштовності, до того ж вона фарві з роду Талібастр. Можливо, вона і є тим самим злочинцем.

— Навіщо ви зайшли до ломбарду?

Дещо не сумніваючись, сказала:

— Шукала банк, але заблукала. Подумала, що ломбард це і є він. Можете це перевірити, того дня я відвідувала Нефемський банк.

Слідчий слухав мене уважно. Здавалося, у мене на лобі написано, що я брешу. Але він проковтнув мою правду. Я розповідала все, що знала, крім секрету Рінки, який вона просила нікому не розкривати. Допит тривав понад годину. Слідчий чіплявся до найдрібнішої подробиці. У результаті мене відпустили з рекомендацією не залишати Квадрат світів, тим самим нагадавши, що я досі не подала документи на продовження візи. Це треба було зробити найближчим часом, невідомо, наскільки може затягтися паперова тяганина, а додому я не збиралася повертатися.

Фіц провів мене до дверей кабінету. Ректор наче чекала, коли ми з'явимося.

— Повертаю вашу студентку. Схоже, я її відірвав від важливого іспиту?

— Адептка Гейл складала повторний вступний іспит. На жаль, комісія розпущена, і я тепер не знаю, як вчинити.

— Думаю, заради однієї гарпії можна зробити виняток, — раптом заступився слідчий за мене.

— Ви не повірите, Фіц Тіція, скільки винятків для неї вже було зроблено, — докірливо промовила ректор.

- Ваше право, Одетта Чейк.

Магік вклонився і залишив нас самих.

- Мені можна збирати речі? - запитала я у ректора.

Вона окинула мене крижаним поглядом з ніг до голови.

— Ідіть на заняття, адептко. Речі ви ще встигнете зібрати, — залишаючи мене в розгублених почуттях, вона зробила крок у свій кабінет.