Читати книгу - "Бенкет круків"

Капітанова сестра розшукала її у вітальні, коли Брієнна снідала кухлем молока, перемішаного з медом і трьома сирими яйцями.

— Яка краса,— зронила Брієнна, коли жінка показала їй помальований щит. Це був не так герб, як справжня картина, й один погляд на неї переніс Брієнну на багато років назад — у темну прохолоду батькової зброярні. Пригадалося, як водила вона пальцями по розтрісканій і вицвілій фарбі, по зеленому листю на дереві, по світляній доріжці, яку лишала, падаючи, зірка.

Брієнна заплатила капітановій сестрі у півтора разу дорожче, ніж вони домовлялися, купила в кухаря трохи сухих плескачів, сиру й борошна в дорогу й, виходячи з заїзду, повісила щита на плече. Місто вона залишила крізь північну браму й поволі поїхала через луки й лани, де точилися найзапекліші бої, коли на Сутінь-діл напали вовки.

Військом Джофрі, яке складалося з західняків, мешканців штормових земель і лицарів Розлогів, командував лорд Рендил Тарлі. Тих з його вояків, які загинули тут, з почестями занесли назад у місто й поховали, як героїв, попід септами Сутінь-долу. А загиблі північани, яких було набагато більше, опинилися в братській могилі на березі моря. Над купою каміння, яка позначала могилу, переможці поставили грубий дерев'яний знак. «ТУТ СПОЧИЛИ ВОВКИ» — ось і все, що на ньому писалося. Зупинившись біля нього, Брієнна проказала безмовну молитву за полеглих, і за Кетлін Старк, і за її сина Роба, і за всіх, хто загинув разом з ними.

Їй пригадався вечір, коли леді Кетлін дізналася, що загинуло двоє її синів — маленьких хлопчиків, яких вона залишила в безпеці Вічнозиму. Брієнна одразу здогадалася: трапилося щось жахливе. Запитала, чи не було новин про синів. «У мене більше немає синів, лишився тільки Роб»,— відповіла леді Кетлін. Голос її звучав так, наче хтось провертав ножа їй у животі. Брієнна потягнулася до неї через стіл, щоб утішити, але стрималася, так і не торкнувшись: боялася, що старша жінка відсахнеться. А леді Кетлін перевернула руки, показуючи Брієнні глибокі шрами від ножа на долонях і пальцях. І почала розповідати про своїх дочок. «Санса вже в три рочки була справжньою леді,— казала вона,— чемною і запопадливою. Понад усе любила казки про лицарську відвагу. З неї виросте справжня красуня, якою я ніколи не була, це зразу видно. Я частенько сама чесала їй коси. У неї волосся золотисто-каштанове, а яке густе і м'яке!.. У світлі смолоскипів воно сяяло міддю».

Про Арію, молодшу дочку, вона також розповідала, але Арія пропала давно, швидше за все, вже й нежива. А от Санса... «Я розшукаю її, міледі,— присягнулася Брієнна невпокоєній тіні леді Кетлін.— Ніколи не припиню пошуків. Якщо доведеться, свого життя зречуся, своєї честі, усіх своїх мрій, але я її знайду».

Далі за полем бою дорога бігла уздовж берега, посередині між бурхливим сіро-зеленим морем і довгим рядом невисоких вапнякових пагорбів. Брієнна виявилася не єдиною подорожньою. На узбережжі на багато льє тягнулися рибальські села, і рибалки по цій дорозі возили рибу на ринок. Брієнна обігнала рибачиху з доньками, які поверталися додому з порожніми кошиками на плечах. Через лати Брієнну спершу прийняли за лицаря — поки не побачили її обличчя. Дівчата зашепотілися між собою, обмінюючись поглядами.

— Ви не бачили на дорозі тринадцятирічної панни? — запитала Брієнна.— Високородної, з синіми очима й золотисто-каштановим волоссям?

Після історії з сером Шадриком вона старалася розпитувати обережно, але ж зовсім не запитати не могла.

— Можливо, вона подорожує з блазнем.

Але дівчата тільки похитали головами й захихотіли, затуляючись долонями.

У першому селі, куди вона заїхала, до її коня одразу підбігли босоногі хлопчаки. Ображена смішками рибачих, Брієнна натягнула шолом, тож її прийняли за чоловіка. Один з хлопчаків хотів продати їй молюсків, інший запропонував крабів, а ще інший — свою сестру.

Брієнна купила у другого хлопчика трохи крабів. Заки виїхала з селища, почався дощик і здійнявся вітер. «Насувається шторм»,— подумала вона, поглянувши на море. Дощові краплі дріботіли по криці шолома, аж дзвеніло у вухах, але тут, на дорозі, краще, ніж опинитися зараз у морі в човні.

Далі на північ, за годину їзди, біля купи битого каміння, яка лишилася від маленького зруйнованого замку, дорога розділялася. Правий рукав і далі біг узбережжям, звиваючись у напрямку мису Ломиклішня, гнітючої болотистої місцевості, порослої голими соснами; лівий же рукав через пагорби, поля й луки біг до Дівоставу. На той час дощ посилився. Брієнна, спішившись, завела кобилу між руїн у пошуках прихистку. Між заростів ожини, бур'яну та в'язів ще й досі можна було розрізнити підвалини замкових мурів, але камінні брили, з яких вони були збудовані, зараз валялися розкидані на розвилці, наче дитячі кубики. Однак частина фортеці й досі стояла. Потрійні вежі її були з сірого граніту, як і зруйновані мури, а от зубці нагорі — з жовтого пісковику. «Це три корони,— збагнула Брієнна, роздивляючись їх крізь дощ.— Три золоті корони». Це замок Голардів. Швидше за все, сер Донтос народився саме тут.

Через руїни вона повела кобилу до центрального входу фортеці. Від дверей лишилися хіба іржаві залізні завіси, але дах і досі був міцний, і всередині сухо. Брієнна припнула кобилу до держала на стіні, скинула шолом і труснула волоссям. Вона саме шукала сухого дерева, щоб розпалити багаття, коли почула наближення іншого коня. Інстинктивно вона відступила глибше в тінь, де її не можна було побачити з дороги. Це ж бо саме та дорога, на якій їх схопили з сером Джеймі. Вдруге вона цього не допустить.

Вершник був невеличкий. «Маячливе Мишеня,— подумала Брієнна, кинувши на нього погляд.— Простежив якось за мною». Рука сама потягнулася до руків'я меча, а дівчина подумала: сер Шадрик вважає її легкою здобиччю, бо вона жінка? Одного разу такої помилки припустився каштелян лорда Грандисона. Звали його Гамфрі Вагстаф; це був гордовитий шістдесятип'ятирічний старий з яструбиним носом і черепом у старечих плямах. Того дня, коли вони заручилися, він попередив Брієнну, що по весіллі їй слід буде поводитися, як справжня жінка. «Я не дозволю, щоб моя дружина бігала в чоловічих обладунках. І в цьому ти мені скоришся, бо в іншому разі я