Читати книгу - "Магічний ніж"

— Звідки з'явилися примари, для нас загадка. Може, з іншого світу, може, з темряви космосу — хтозна. Важливим є те, що вони тут є й що вони знищують наш світ. Чи є інші вікна, що ведуть у цей світ? Так, декілька є, адже хранитель ножа може виявити необачність чи забутливість, чи може виникнути така ситуація, коли в нього немає часу зупинитися та зачинити вікно. Щодо того вікна під грабами, крізь яке ти прийшов… Я сам залишив його відчиненим, і це була непрощенна дурість. Я гадав, що зможу заманити у вікно того чоловіка, котрого ви згадували, адже в місті він відразу став би жертвою примар. Але, здається, він надто розумний, щоб купитися на такі хитрощі. Він прагне заволодіти ножем, але, благаю, не дозволь йому отримати його.

Віл і Ліра переглянулися.

— Так от, — вів далі старий, розвівши руками, — я можу хіба що передати тобі ніж та показати, як ним користуватися, а також розповісти, якими були правила, що ними керувалася Гільдія до свого занепаду. По-перше, відчинивши вікно, ніколи не забувай потім його зачинити. По-друге, не дозволяй нікому користуватися ножем — він твій і лише твій. По-третє, ніколи не користуйся ним для ницих цілей. По-четверте, зберігай його в таємниці. Коли й існують інші приписи, я їх забув, а забув я їх тому, що вони не мають значення. Ніж у тебе, й ти його хранитель. Хранитель не повинен бути дитиною, але наш світ гине, і ознака хранителя не дозволяє мені засумніватися в тому, що це саме ти. Я навіть не знаю твого імені. А тепер іди. Найближчим часом я вмру — я знаю, де лежить отрута, і не хочу чекати приходу примар, а вони прийдуть, щойно ніж залишить це місце. Іди!

— Але, пане Парадізі… — почала Ліра, однак той перервав її, енергійно захитавши головою, та продовжив:

— Часу немає. Ти прийшов сюди з якоюсь метою, і не виключено, що ти сам її не знаєш, але її знають ангели, що привели тебе сюди. Ти хоробрий, а твоя подруга — розумна. До того ж відтепер у тебе є ніж. Іди.

— Ви ж насправді не збираєтесь отруїтися? — спитала вражена Ліра.

— Ходімо, — звернувся до неї Віл.

— А що ви мали на увазі, коли згадали ангелів? — не вгамовувалася дівчинка.

Віл потягнув її за руку.

— Ходімо, — повторив він. — Нам треба йти. Дякую, пане Парадізі.

Він простяг свою замащену кров'ю та пилом правицю, і старий обережно її потиснув. Потім він потиснув руку Лірі та кивнув горностаю-Пантелеймону, котрий у відповідь увічливо нахилив голову.

Узявши ніж у шкіряних піхвах, Віл спустився широкими темними сходами та вийшов із башти. Невеличка площа плавилася в гарячих сонячних променях, у місті панувала глибока тиша. Ліра уважно оглянула все довкола, але вулиці були порожніми. Вона вирішила, що краще не тривожити Віла розповіддю про те, що вона бачила з вікна — їм і так вистачає приводів для хвилювання. Вона зробила так, аби вони обминули вулицю, на якій і досі стояв скаменілий Туліо.

— Це жахливо! — сказала дівчинка, зупинившись на самому краю площі й озирнувшись. — Мені нестерпно думати про пана Парадізі — його зуби геть вибиті, і він майже нічого не бачить заплилим оком. Він збирався проковтнути отруту та вмерти, то, може, нам…

— Тсс! — перервав її Віл. — Йому не буде боляче, він просто засне. Він сказав, що це краще, ніж примари.

— Отож… Що нам тепер робити, Віле? — спитала Ліра. — Що далі? В тебе болить рука, а той бідолашний старий… Я ненавиджу це місце, я б охоче спалила його дощенту! Що нам робити?

— Це просто, — відповів хлопець. — Нам слід повернути алетіометр, тож доведеться вкрасти його. Ось цим і займемося.

9

Крадіжка

Спочатку вони повернулися до кафе — слід було відпочити та перевдягтися. Певна річ, Вілові не слід було ходити будь-де заляпаним кров'ю, а час, коли він відчував себе винним, беручи речі з магазинів, давно минувся. Отже, він підібрав собі повний комплект нового одягу та взуття, а потім разом із Лірою, котра наполягла на тому, щоб піти з ним, відніс речі до кафе, не забуваючи до того щохвилини озиратися, щоб раптом не проґавити появу інших дітей.

Ліра поставила кип'ятити воду, а Віл пройшов до ванної та зняв із себе все. Тупий біль усе не вщухав, але принаймні порізи були чистими, і Віл, котрий ужитті неодноразово бачив, що може заподіяти людині ніж, дійшов висновку, що жоден інший ніж не залишив би гладкіших порізів. Але обрубки, які колись були його пальцями, усе ще кровоточили. Коли він подивився на них, то відчув нудоту, а це, здається, посилило кровотечу. Хлопець сів на край ванни, заплющив очі та декілька разів глибоко вдихнув.

Невдовзі він відчув, що трохи заспокоївся, та почав купатися. Зробивши все, що було в його силах, він якомога обережніше витерся, втім, усе одно залишивши на підлозі купку скривавлених рушників, а потім надів новий одяг, намагаючись не забруднити кров'ю і його.

— Тобі доведеться знову перев'язати мені руку, — сказав він Лірі. — Мені байдуже, як сильно ти затягнеш її — головне, зупини кровотечу.

Дівчинка відірвала шматок тканини та декілька разів обмотала ним долоню, намагаючись робити це якомога щільніше. Віл стиснув зуби, але не спромігся стримати сльози. Проте Ліра нічого не побачила: хлопець відразу змахнув непрошену вологу.

Коли вона закінчила, Віл подякував їй, а потів сказав:

— Ліро, я хочу, щоб ти поклала собі до рюкзака дещо, що належить мені, — на той випадок, якщо ми не зможемо сюди повернутися. Це просто листи. Якщо бажаєш, можеш їх прочитати.

Він дістав з-під подушки зелений шкіряний бювар та передав Лірі аркуші поштового паперу.

— Я не читатиму їх, якщо…

— Я не проти, я ж сказав.

Дівчинка згорнула листи, а Віл ліг на ліжко, відсунув кішку та за мить заснув.

Декілька годин потому, вже пізно вночі, Віл із Лірою сиділи, пригнувши голови, на доріжці, що пролягала повз затінені кущі в саду сера Чарльза. В Ситагазі вони знаходилися в зарослому травою парку, що оточував класичну віллу, яка неподалік біліла в місячному світлі, їм знадобилося чимало часу, щоб наблизитися до будинку Летрома. Пересувалися вони здебільшого Ситагазом, постійно зупиняючись, аби прорізати межу між світами та подивитися, в якому місці Вілового світу вони