Читати книгу - "Глибинний шлях, Микола Петрович Трублаїні"

Мабуть, на мене звернули увагу, бо Черняк прошепотів мені з посмішкою:

— Боюсь, що багатьом твоя поведінка здається зараз принаймні нетактовною.

— А тобі? — гостро спитав я його.

Я хотів кінець кінцем знати, що думає про цього інженера мій редактор.

Та він був непоганим дипломатом. Його відповідь нічого мені не сказала.

— Я з інтересом чекаю на доповідь Макаренка.

Пізно вже було починати з ним суперечку. Тільки дві хвилини залишалося до початку засідання.

В тих самих дверях, якими ввійшов Макаренко, з’явився академік Саклатвала в супроводі свого секретаря.

Тієї хвилини я помітив серед присутніх ще одного знайомого. За кріслами, на звичайному стільці, сидів Акоп Томазян.

“Ого, мій Шерлок Холмс теж цікавиться подіями сьогоднішнього дня”, — подумав я.

Саклатвала зайняв своє місце. Вигляд у нього був стомлений, погляд ніби неуважний, голос тихий. Він сказав, що час уже починати роботу, що сімох членів Ради нема, але двоє з них днями прибудуть до Іркутська і встигнуть взяти участь у наступних засіданнях сесії. Потім він коротко розказав про стан на будівництві Глибинного шляху, про перспективи роботи і про те, що має розв’язати теперішня сесія Наукової ради.

Повідомлення, що першим про нинішній стан тунельних споруд доповідатиме Макаренко, всі сприйняли з задоволенням. Адже саме в цьому питанні хотіли дати бій Макаренкові всі його противники.

Спершись на трибуну, поклавши перед собою папку з паперами, Макаренко почав свою доповідь. Говорив він неголосно і тим самим примушував присутніх напружувати слух та додержувати тиші. Промова його звучала дуже спокійно й по-діловому.

Він розповідав про роботи на окремих ділянках тунелю, іноді образно порівнював досягнення й відставання окремих технічних груп і водночас виясняв причини того й другого. Називав кількість вийнятого грунту, говорив про швидкість проходки тунелю, про витрачену енергію. Цілий розділ присвятив енергетичному господарству, підкреслюючи заслуги Самборського в цій справі. Сказав, що покладає великі надії на Байкальський енергокомбінат, який завдяки зусиллям його будівників, зокрема інженера Самборського, незабаром дасть будівництву Глибинного шляху необмежену кількість енергії і остаточно розв’яже проблему, яка досі лімітує швидкість пробивання тунелю.

Всі надзвичайно уважно стежили за доповіддю.

Мене ж, щиро кажучи, незабаром почала стомлювати ця злива всяких розрахунків, сухих формул, якими так охоче оперував Макаренко. Загальне враження від першої половини доповіді у мене склалося таке, що будівництво розгортається цілком нормально, що на окремих ділянках тунелю вже прокладаються залізничні колії та енергопроводи, що в найближчому майбутньому Забайкальська зона з’єднається з Західно-Сибірською та Далекосхідною. Я бачив, що члени й не члени Ради не збираються заперечувати або щось спростовувати в сказаному Макаренком. Ніхто не кинув йому жодної репліки. Всі сиділи тихо.

Та, придивившись до Опока, я помітив, що він пропускає повз увагу все, про що говорив доповідач, і ніби нетерпляче чекає на щось інше.

Але ось Макаренко перейшов до другої частини своєї доповіді: до обладнання стін тунелю, до перегородок між ділянками, до повітряного господарства і майбутнього типу електровозів та вагонів у тунелі.

— Наш тунель, — говорив він, — належатиме до типу герметично закупорених.

— Чому? — раптом пролунало запитання.

Я не помітив, хто саме кинув те запитання.

Воно розворушило слухачів. Всі відразу насторожились, і, здавалось, кожен хотів запитати про те ж саме. Макаренко спокійно доповідав далі:

— Такого типу тунелі вимагають виняткової уваги до зовнішнього обладнання їх. Отже, нам доведеться дещо збільшити витрати на спеціальні матеріали та устаткування перегородок між окремими секціями. До того ж потрібна спеціальна ізоляція підземних’ вокзалів та інших приміщень.

Він знов перейшов на підрахунки матеріалів, потрібних для такого обладнання, визначив необхідну кількість робочої сили. Далі він зазначив, що це затримає побудову тунелю трохи більше ніж на півроку.

На обличчях чи не всіх слухачів позначилося неабияке здивовання. Адже саме з обвинуваченням у затримці будівництва тунелю збирались вони виступати проти Макаренка. Здавалось би, він мусив захищатися. А головний інспектор тунельних споруд атакував Наукову раду. Він наполегливо доводив, що затримка будівництва конче потрібна.

— Чому ми наполягаємо на герметично закритому тунелі? — спитав Макаренко і тут же відповів: — Цього вимагають поважні причини. Перша: з досвіду гірничих робіт відомо, що по глибоких шахтах, які проходять у різних грунтах, у різних геологічних умовах, можуть трапитися гірничі та болотні гази. Крім того, на тих глибинах, на яких проходить наш тунель, не виключена можливість газоутворення через плутонічну[21] діяльність у верхніх шарах земної кори. Ви знаєте, як швидко поширюються гази. Особливо швидко вони поширюватимуться в тунелі, де існуватимуть виняткової сили протяги. Поява небезпечного газу може призвести до жахливої катастрофи на великому просторі. Отже, щоб запобігти цьому або щоб локалізувати нещасний випадок, коли він все-таки трапиться, ми й пропонуємо герметизацію всього тунелю. Поділ тунелю на герметично закупорені сектори перешкоджатиме також утворенню протягів… А в разі війни, та ще коли ворог застосує у великих масштабах хімічні засоби, герметизація тунелю дасть нам можливість захистити його і від цієї небезпеки.

На мою думку, йому не можна було відмовити в логічності. Він добре обгрунтував свою пропозицію.

Але в залі несподівано прозвучало слово, яке, мов батогом, хльоснуло доповідача:

— Нісенітниця!

Це сказав Опок, сказав на весь голос. Макаренко почервонів, одначе не перервав доповіді, нічим не виказав свого обурення.

Біля мене тихенько вилаявся Кротов.

— Це ж більш ніж неввічливо, — прошепотів він, киваючи на Опока. — Будеш виступати, тоді й скажеш.

Проте він скоро заспокоївся. Доповідач перейшов до теми, яка найбільше цікавила мого сусіда. Макаренко заговорив про вентиляцію.

— В гірничому будівництві вентиляція, як санітарно-гігієнічний засіб, має величезне значення. Не буду говорити, в яких розмірах нам доведеться будувати вентиляційні установки. Вони визначаються масштабами нашого будівництва. У нас є спеціальна служба вентиляції. Запроектовано низку потужних вентиляційних агрегатів,