Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Розділ 48. Андреа Танака.

Окей, це було б все, що сталося зі мною за цей тиждень, але це був тільки початок... 

 

На наступний день після невдалої спроби пограбування, я поспішала з університету додому. День стояв відверто мерзенний, те і справа починався дощ, щоб потім відразу закінчитися. І з порцією мого везіння я забула вдома парасольку, тому промокла ще з самого ранку, а волосся хоч і висохло, але було схоже на клоччя. 

 

Через годину за мною повинен був заїхати Джек Горобець, а я ще хотіла встигнути прийняти душ і щось перекусити. 

 

Ось як вам сказати, я була послідовна та наполеглива у своїх бажаннях і з впертістю періодично не помічала знаків долі. Так і цього разу, приїхавши з університету, я попрямувала в той самий заклад, де робили кебаби. Так, я з особливою наполегливістю хотіла саме цей нещасний Донор. 

 

Одна справа, що я була сліпа до натяків всесвіту, інша справа, що я все ж вчилася на своїх помилках. На цей раз я дуже уважно переходила дорогу і в якості заохочення за подолання цієї задачі, вгризлася зубами в булку відразу, як тільки ступила на тротуар. Блаженство!

 

Я зітхнула і почала з задоволенням пережовувати для того, щоб ... твою ж мати!!! Уже точно не для того, щоб мене облив водою з калюжі якийсь мажор, який мчав вулицями міста на своєму спорткарі. 

 

Їй-богу, я діяла на автопілоті, навіть мозок не встиг включитися, як руки вже зробили... в результаті, що ми отримали? Ми отримали мій обід, який приземлився прямісінько на заднє скло тачки й почав з'їжджати вниз, розмазуючи суміш м'яса, овочів і соусу по дорогущій машині. Мені поїсти коли-небудь нормально взагалі дадуть?! 

 

Можливо, якби не моя витівка, цей козел ніколи б і не зупинився, а так... машина спочатку сповільнилася, потім зупинилася, а потім взагалі здала назад. Ну, зараз я тобі висловлю все, що про тебе думаю! 

 

Коли цей придурок зупинився поруч зі мною й опустив вікно, я, бувши в праведному гніві, вже готова була до скандалу, як молодий хлопець, що сидів за кермом, зло прошипів: 

 

- Ти так знайомишся з папіками на дорогих тачках? - І доторкнувшись пальцями до підборіддя, провів ними до губ. 

 

- Ти не схожий на папіка, а на сліпого імбецила! - І поки хлопець прикидав, що можна відповісти, продовжила, - ти куди так поспішаєш? Боїшся, що в лікарні ліки проти дебілізму закінчаться?! 

 

Мабуть, він зовсім не очікував того, що я почну реагувати таким чином, тому на мить сторопів в розгубленості, після чого повільно, але вірно почав перетворюватися на розлюченого бика. Поволі знявши ремінь безпеки, він відкрив двері й вийшов з машини.

 

- Я думав з тобою провести лише виховну бесіду, але ти опинилася на рідкість тупою, якщо сама лізеш на рожен.

 

 - Хіба це зі мною треба розмовляти?  Це тобі потрібно перевіритися на наявність мізків, а заодно відвідати окуліста!  - я вже була не просто зла, я кричала на всю вулицю від обурення і з усієї сили штовхнула ногою колесо його машини.

 

Хлопець все так само не кваплячись обійшов свою машину, по дорозі підчепивши пальцями булку, яка так і залишилася лежати на багажнику.

 

 - І це зі мною?!  - Він спочатку подивився на булку, потім на машину і тільки потім на мене, - у тебе сказ чи що?

 

 - Та з тобою!  - Я проігнорувала його другу фразу і розвернулася спиною до нахаби, демонструючи мокру спину і ноги, - якби у мене був другий кебаб, я б не подивилася на те, що не їла з самого ранку, і з задоволенням розмазала б його по твоїй фізіономії, як тільки що по тачці!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно