Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

 В цю хвилину в кімнату постукали, і я тут же відключила дзвінок.  Двері розчинилися, і на порозі стояла свекруха.

 - Анна, мені сказали, що ти сьогодні не снідала.  Спустися до нас і попей з нами чаю.Для тебе вже заварили твій улюблений фруктовий.

 Я остовпіла.  Це було дуже несподіванно.  Ніколи раніше вона не приходила мене кликати снідати.  Кинула погляд на сумочку, яку я перекинула через плече.

 - А ти кудись їдеш?

- Так, хотіла з подружкою зустрітися, обіцяла з нею день провести, вона проїздом у нас.  Ми давно не бачилися.

 Тонкі брови стрепенулися вгору і зігнулися над скельцями окулярів.

 - Як мило.  Я не пам'ятаю, щоб ти раніше зустрічалася з подружками.  Але так, це потрібно.  Спілкування, спогади.

 Боже, чому з усіх днів вона вибрала саме цей для спроб налагодити відносини.

 - Спускайся вниз, поп'ємо чай, перекусимо, і поїдеш до своєї подружки.  Як я випущу тебе з дому голодну?

 Я нервувала і страшенно не хотіла, щоб вона помітила, а ще я боялася, що Толік передзвонить, мені доведеться відповісти, і свекруха почує чоловічий голос в трубці.  Я сунула його в сумочку на саме дно.

 - Я зараз спущуся.

 Свекруха посміхнулася мені і кивнула.

 - Тільки швидше, чай холоне.

 Фууух, як же це не в тему.  Але чомусь на серці стало тепло.  Виявляється, мені страшенно хотілося, щоб вона зробила перший крок назустріч.  Єгор був би такий щасливий, якби ми почали ладнати між собою.  Я зібрала волосся в хвіст, покрутилася перед дзеркалом, намагаючись не думати про те, що виглядаю як жирна каракатиця з опухлими кісточками, величезним животом і ламким волоссям.

 Спустилася по сходах вниз і відчула це почуття протесту від думки, що там знаходиться Олена.  Але перспектива налагодити стосунки зі свекрухою виявилася сильнішою за мої негативні емоції від однієї думки про те, що ця сучка була дівчиною Єгора, а зараз мріяла забрати у мене чоловіка.  Я зайшла на веранду і зупинилася в дверях.

 - Дякую за запрошення, але я дуже поспішаю.  Боюся, що подруга заблукає на вокзалі, у неї немає стільникового і ...

 - Гаразд, - Оленка закотила очі, - у кого в наш час немає стільникового хоча б допотопного?

 - У мене не було.  Не всі можуть собі дозволити.

 Вони зі свекрухою перезирнулися.

 - А що за подружка, ви вчилися разом?  Єгор її знає?

 Усередині знову все стислося, і я постаралася якомога спокійніше відповісти:

 - Ні, не знає, ми однокласниці.  Вона поїхала вчитися ще до мого знайомства з Єгором.

 - Ну встигнеш зустрітися.  Хоча б чаю випий.  З печивом.  Треба щось у рот закинути і не морити голодом нашого малюка.

 Вона посунула до мене чашку, і я швидко її схопила, сьорбнувши, обпекла язик так, що сльози виступили на очах.  Але мужньо зробила кілька ковтків.

 - Правда, дуже смачно.  Що це за чай?

 - Фруктовий.  Якась нова серія.  У твоєму положенні треба обов'язково пити найкраще і з вітамінами.

 Я кивнула і відчула, як вібрує телефон у сумочці.

 - Я вже побіжу.  Подружка зво ... хвилюється.

 Чорт!  Я ж сказала, що у неї немає стільникового.  Господи!  Та що зі мною?

 - Добре вам повеселитися і привіт подружці.

 Олена блиснула білими зубами і закинула ногу на ногу.

 - Ти б допила чай, він заспокоює і бадьорить.

- Ти водія попроси, він відвезе тебе.

 - Ні ні.  Я сама на таксі.  Навіщо людину смикати?

 Вони знову перезирнулися, а я, відсьорбнувши ще ковток, швидко закивала.  Потім попрощалася з ними і вибігла у двір.  Таксі приїхало дуже швидко, і я перестала трястися лише тоді, коли ми від'їхали від будинку.  Але хвилювання не відпускають, тривога всередині наростала, віддавала болем у потилицю і якоюсь мутністю перед очима.  У мене почалася слабкість, немов тиск упав.  Тільки цього мені й не вистачало.  За квитком я стояла біля каси, обливаючись холодним потом.  Паморочилося в голові і стало нічим дихати.

 Нічого.  Зараз сяду в поїзд і полегшає.  Поп'ю води холодної, відпочину.  Це все від стресу.  Толик сильно мене рознервував, а потім вони.

 Але легше не ставало.  Початок мутніти перед очима.  Я купила в кіоску води і зробила кілька ковтків, начебто полегшало.  Кілька разів сіпнулася дитина в животі, і потягнуло внизу.  Коли я сіла в вагон, малятко вже у всю крутилося всередині, немов металося там.  Коли я присіла, воно начебто заспокоїлося.  Потім знову почало битися, а пізніше раптово затихло.  А у мене слабкість не проходить, навалюється все сильніше, і в очах розпливається.  Живіт початоло тягнути внизу, сильно тягнути, немов розпирає зсередини, напружується все, кам'яніє.  На сутички схоже, а у мене сил немає навіть встати.  Поруч якийсь хлопець сидить у навушниках, а навпроти жінка з відром картоплі.  Мені треба поспати.  Трішки відпочити.  Прикрити очі і просто потерпіти до станції, віддати гроші Толику і відразу назад.

 Я закрила очі і ... більше вони не відкривалися.  Точніше, я намагалася їх відкрити і не могла, тільки голоси чула.

 - На допомогу.  Вагітній погано, вона знепритомніла.  Допоможіть!

 - Треба винести її на найближчій станції і швидку викликати.

 - Подивіться хоч хто вона, може, рідним зателефонувати?  Боже, у неї води відійшли.  Що робити?