Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

Впавши на коліна, я почала нишпорити руками по підлозі, пробувала підняти кожну мостину, зламала кілька нігтів, і, нарешті, одна з дощок піддалася. Швидше смикнувши її на себе, я виявила приховані дверцята, а за ними спуск у темряву. Прислухалася, та нічого не почула.

Тоді запустила усередину світлячок. Він осяяв маленьке приміщення, де людині довелося б пересуватися рачки. Але головними були сліди перебування там людини. Зараз усередині нікого не було, але тут стояла лежанка, кілька тарілок, сумка та особисті речі. А ще всередині витав запах гнилі, ніби тут зберігали зіпсоване м'ясо.

Тут жила людина. Жива.

Погасивши світильник, я відвернулася від входу в таємну кімнату й озирнулася довкола. Як і очікувала, я побачила двері, які з'єднували цю кімнату з суміжною.

Так ось куди подівся той, хто намалював символи! Він справді не залишав третій поверх. Почувши мене, він пішов у цю кімнату і спустився у своє лігво.

І саме тому Загір чув шум у стінах, адже ця кімнатка знаходиться майже над спальнею, де його оселили.

Але де зараз той, що жив тут? І хто він такий? Йому повинні були приносити їжу, а значить, хтось зі слуг знав, що в домі дехто живе.

В голові крутилися частини пазла, повільно наближаючись один до одного, щоб відкрити мені повну картину. Гниль. Безсмертя. Людина. І два юні демони в одному будинку.

- Демон! - видихнула, одночасно бажаючи вилаятися і заволати від жаху.

Емерік – ватажок секти – демон! Він хотів безсмертя. Чи можливо, що він зміг зберегти власну свідомість цілком, а не уривчасто, як у випадку зі звичайними привидами? Якщо його душа цілісна, йому потрібна лише нова оболонка, щоб відродитися! І нею може стати медіум. Але не будь-який медіум, а саме демон. Адже у випадку з людиною демонічна енергія починає руйнувати тіло і воно просто згниє!

Зробивши три глибокі вдихи, я спробувала взяти себе в руки та знову думати холоднокровно. До крові прикусила губу.

Емерік збирався використати того хлопчика, який з'являвся мені привидом, але щось пішло не так! Перестарався? Чи випадково вбив дитину, бажаючи вигнати душу з тіла?

І тепер з Локайном він діяв набагато повільніше, терплячіше.

«Заговориш – помреш». Подумки порівняла ці слова із фразою, яка була нанесена на краї басейну. «Живі заговорять із мертвими, і відчиняться ворота в безсмертя».

Медіум може лише сам пустити у себе примару. Я не пробувала таке робити, але знала основний принцип. Ось тільки душа ніяк не може змусити медіума так вчинити.

Чи може?

Басейн! Ці слова не просто так було викарбовано саме на його борт. Мені терміново треба вниз!

Хотілося бігти, але через поранену ногу могла лише швидко йти, тримаючись за стіну. Зчепила зуби від старанності, спускаючись сходами. Ледве не полетіла вниз, але встигла втриматися за поручні. Опинившись на першому поверсі, рушила до бібліотеки, але дорогу мені раптом перегородила Месіна.

- Місис Лурі, - вона дивилася на мене холодно і неприязно, а в руці тримала кухонний ніж. - Ви кудись поспішайте?

Зупинившись навпроти дівчини, оглянула її постать. В очах служниці вже не було страху чи тривоги за Локайна. Вона була налаштована абсолютно спокійно та рішуче.

- Де хлопчик? - запитала я, не збираючись відповідати на запитання. Заклала руку за спину і посмикала Стража. У всій цій ситуації навіть не змогла дізнатися у Загіра як охоронець взагалі працює.

– Вам не потрібна ця інформація, – повільно похитала головою дівчина. Вона зігнула руки в ліктях і кінчиком вказівного пальця провела по лезу ножа.

- Він у підвалі з басейном? - спитала голосніше, ніби намагалася привернути чиюсь увагу. Хоч чудово розуміла, що демонів у будинку немає. Їх спеціально виманили, щоби вони не змогли перешкодити. Отже, чинити опір, можу лише я.

Мессіна з глузуванням зиркнула на мою ногу і скривилася:

— Ви з такою ногою не втечете, місис Лурі. Тому пропоную вам просто здатися.

- Кому? - я інстинктивно відступила на крок, шукаючи очима, що можна використати для оборони. - Кому ви підкоряєтеся, Месіно?

- Мій пан подібний до бога, - на обличчі служниці з'явився напівбожевільний вираз. Вона з любов'ю глянула на лезо, а потім зробила крок у мій бік. Звук за спиною, змусив мене озирнутися. З протилежної частини коридору наближалася ще одна служниця. І з її виразу обличчя я зрозуміла, що допомагати вона буде точно не мені.

- Тільки на відміну від ваших святих, він справді здатний на дива, - продовжувала Месіна. Наразі дівчина кардинально відрізнялася від робітниці, яку я звикла бачити. Вона говорила розтягуючи слова і відчужено посміхалася. - Він дасть нам безсмертя.

- А ти впевнена, що вам це безсмертя дістанеться? - усвідомивши, що тікати нікуди, я зупинилася, струснула пальці, готуючись викинути перед собою заклинання, що першим спало на думку. - Впевнена, що життя дитини це хороша ціна за безсмертя одного демона? Адже ти навіть не застала Емеріка за життя. Адже знаєш його тільки за книгою!

Відштовхуючись від інформації в книзі, легко було підрахувати скільки років тому сектанти пішли з острова, рівно перед тим як його затопило. А Месіна молода, значить вона перейнялася ідеями з книги.

- Ти все одно не зрозумієш, - скривилася дівчина. І без попереджень кинулася на мене. Я відскочила вбік та виставила руки перед собою, але не встигла застосувати заклинання, адже ззаду в мене врізався потік енергії, збиваючи з ніг. Зойкнувши, впала на землю. Месіна схопила мене за комір, та нічого зробити не змогла. Поруч зі мною відкрила капюшон величезна золота кобра. Вона кинулася вперед, вп'ялася іклами в плече Месіни, і просто відкинула дівчину, що закричала від болю. Покоївка відлетіла вбік і вдарилася спиною об одвірок. Почувся гучний хрускіт і безвільне тіло впало на підлогу. Я приголомшено завмерла, а Страж кинувся до другої служниці. Вона заголосила від жаху і спробувала втекти, але змія миттєво наздогнала її, обплутала своїм хвостом і притиснула до підлоги.