Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

Огляд зайняв хвилин п'ятнадцять. Я перемикалася на різні шари тканин, переглядаючи місця, де чоловік скаржився на біль. Довелося навіть змусити його зняти кофту та промацати вручну. У цей момент я зрозуміла, наскільки ж я насправді сумувала за улюбленою роботою в шпиталі.

- Можете вставати, - дозволила я, відходячи від ліжка. За звичкою пошарила очима по столу в пошуках медичної карти пацієнта, але тут же відсмикнула себе та обернулася до чоловіка:

- У вас були травми спини чи якісь інфекційні захворювання під час вашого ув'язнення? - Продовжила ділове розпитування. Жак Вітан кивнув:

- Так. Навіть водночас. Відбулася бійка, в якій я постраждав, але швидко піднявся на ноги. Міські лікарі казали мені, що це може бути наслідком травми…

– І що вони призначали?

- Знеболювальну мазь.

- Не допоможе, - я цокнула язиком і озирнулася. Звикла, що в такому разі поруч має бути столик з інструментами, запасні халати, артефакти-накопичувачі.

- Я це вже зрозумів, - невесело хмикнув чоловік.

- У вас розвинувся спондильоз, - винесла я вердикт. – Не можу назвати точну причину. Швидше за все це була інфекція, наслідок травми чи наслідки тяжкої фізичної праці. Хворобу складно визначити на першій стадії, можливо тому лікарі не поставили вам діагноз вчасно, але зараз вона вже явно переходить на другу. Необхідне лікування.

- Це дорого? - скривившись, спитав Жак, і глянув на мене знизу вгору. Я задумливо зиркнула на Геррі, який сидів біля сумки тренера і з цікавістю принюхувався, а потім зітхнула.

- Потрібно буде купити кілька зміцнюючих препаратів, я напишу вам, а зараз накладу на вас зцілююче заклинання, потрібно буде ходити з ним кілька днів, можливо, тиждень і щодня показуватись мені, для відстеження та коригування. Ось тільки…

Обличчя чоловіка з кожним почутим словом немов освітлювало сонячне світло. Його губи зігнулися в приємній усмішці, а темні очі засяяли. Міміка здригнулася лише на останній фразі, там де я раптом ніяково зам'ялася. Містер Вітан насупився:

– Тільки?

- Чи можу я позичити у вас щось на вечерю? - Випалила я, заломивши руки й опустивши голову: - Після заклинання у мене, швидше за все, не залишиться сил йти в місто, а мій друг дуже...

- Елері! - Раптом рішуче перебив мене Жак. Його голос змусив мене напружитись і підняти погляд. Зустрівшись зі мною очима, чоловік раптом засміявся, і тільки заспокоївшись пояснив: - Про це можете не турбуватися.

Чоловік підійшов до стільця, де залишив свої речі, взяв коробку та поклав на стіл. Відкинувши кришку, він ступив назад, а в коробку відразу заліз Геррі. Я теж зацікавлено зазирнула всередину, а, розглянувши вміст, проковтнула слину.

- Ви теж не від хорошого життя потрапили в Годамн? - Тихо викрив мене Жак, поки я розглядала акуратно складені чотири круасани з різними начинками. Від такого питання я здригнулася і злякано подивилася на тренера, чоловік підняв руки відкритими долонями до мене: - Нічого не питатиму, я не з тих, хто лізе не у свою справу. Я купив круасани, розраховував на розмову, але якщо ви готові допомогти… я можу поступово розраховуватися із вами з зарплат, Елері. Не одразу, але за пів року чи рік зможу віддати суму, яку ви назвете.

- Не треба, - я швидко замотала головою, відчуваючи себе засоромленою через те, що я попросила. - Цього вистачить. - І знову відключилася від емоції, щоб передати керування тілом неупередженому лікареві, скомандувала: - Вам потрібно роздягнутися до пояса, мені необхідно бачити спину.

Жак зміряв мене задумливим поглядом, кивнув і одним рухом стягнув футболку через голову. Я окинула професійним поглядом його м'язисту спину і взялася до роботи.

- Як це, працювати з дітьми? - Запитала я, спостерігаючи магічним зором за тим, як заклинання розповзається по хребту, тугими кільцями обіймає хребці, тримає їх і знімає навантаження з міжхребцевих дисків. Плетіння рухалося повільно, підлаштовуючись під будову тіла чоловіка, коли вона оплете окреслений мною контур, воно сповільниться ще більше і стане не тільки опорою хребта, але і лікувальним елементом.

- Набагато складніше, ніж із дорослими, - обізвався чоловік. - І набагато відповідальніше. Важливо пам'ятати, що перед вами діти, які балагурять не від чистої агресії, а скоріше з бажання веселитися, через надмірну енергію, через емоції, які вони ще не повною мірою контролюють, і через жагу привернути увагу. Особливо тут, Елері, місцеві діти дуже хочуть уваги. Мені простіше - на моїх заняттях вони можуть бігати за м'ячем, стрибати через перешкоди й бити грушу, а ось вам доведеться протягом уроку утримувати їх у кабінеті за партами. Молодшим це дається найважче.

Я задумливо закусила губу, розмірковуючи над словами тренера, потім знову запитала:

- У Годамн ви працюєте нещодавно, а раніше? Ким ви були до...

- До ув'язнення я так само був тренером, - Жак вже набагато спокійніше говорив зі мною про своє потрапляння до в'язниці. – Тільки дітей тренував дуже рідко. Спочатку я працював охоронцем, а після цього вирішив із товаришами відкрити тренувальний центр для охоронців. Незабаром до нас почали ходити звичайні люди, бажаючи навчитися самозахисту, потім почали водити дітей. Мій напарник брався за навчання будь-кого, хто платив гроші, я до останнього чинив опір і стояв на своєму, доводив, що у нас спеціалізовані тренування, але незабаром теж здався, а потім…

Я затамувала подих, прислухаючись до голосу Жака. Він замовк, розмірковуючи чи говорити далі. Сидячи за його спиною я не могла бачити вираз обличчя людини, лише уважно дивилася на те як заклинання випускає ростки у фіброзні кільця міжхребцевих дисків.

- Ви ж не повірите мені, якщо я скажу, що мене підставили, і я відсидів термін незаслужено? - з нервовим смішком уточнив містер Вітан. Я закусила губу і промовчала. Трохи підправила рух заклинання у верхньому відділі хребта, уклавши його рівніше. Пацієнт зітхнув: - Розумію. Так каже кожен другий, що сидить там. Загалом, я був тренером, а після того, як вийшов на волю, довго не міг знайти собі роботу. Нечисленні друзі, які не відхрестилися від мене, спромоглися позичити грошей, але не допомогти з працевлаштуванням. Годам став для мене порятунком, я навіть майже зміг розрахуватися з боргами. Дивно як незаслужено і водночас влучно це місце названо Академією Проклятих.