Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Пішли, - прогарчав Габріель, поки ці двоє не встигли опам'ятатися і потягнув мене кудись в сторону.

Як тільки я зрозуміла, що поруч з ним мені нічого більше не загрожувало, як тільки я відчула себе в безпеці, я розревілася як білуга. Сльози застилали очі стіною водоспаду. Такою щільною, що я ледь розрізняла напрямок куди ми йшли. Все навколо здавалося просто різноколірними плямами.

Зараз здавалося, що все це відбувалося не зі мною. Я абсолютно розклеїлася і поводилася як лялька. Маріонетка якась, якою нічого не варто було управляти.

- Припиняй ридати! - Прогарчав чоловік, коли ми опинилися в машині. Я й гадки не мала, навіть не помітила, як це сталося.

- Я ..., - я захлиналася слізьми, - я не можу ...

Мені у відповідь долинув лише добірний мат. І ще я зрозуміла, що Габріель щосили бив по керму. Не витримав клаксон і тепер машина горлала точно так само, як і я. Ще невідомо хто кого заглушав.

Заспокоїтися мені вдалося через годину. Коли вже фізично плакати було нічим. Коли я втомилася на стільки, що тепер просто сиділа і дивилася в одну точку - перед собою. Але нічого не помічала. Ні того куди ми їхали або що творилося за вікном.

За весь цей час Габріель зі мною так і не заговорив. Та й мені не хотілося зайвий раз його смикати. Хіба мало, ще надумає знову зателефонувати моєму дядькові. Виходить тоді всі мої зусилля і пережите буде до одного місця.

- Переночуємо тут, - ці слова мене насторожили, як і те, що машина стала звертати до узбіччя біля непоказного будиночка в якомусь забутому богом містечку.

- Чому? Ні ...нумо їдьмо далі, - я не могла пояснити причину, але ночувати тут не хотілося. Взагалі не хотілося нікуди виходити з машини.

- Я, по-твоєму, що, блять, робот? - Габріель почав злитися на рівному місці, - я твою сімейку вдень ​​розважав, ввечері підробляю для тебе водієм попутно рятуючи від всякого непотребу.

- Все, все, я зрозуміла, - виставила руки вперед, тільки б чоловік заспокоївся. Тільки б не розлютити його ще більше, а то він передумає мені допомагати.

- Вилазь, - тільки цей короткий наказ почувся і вже в наступну секунду двері машини з його боку грюкнули, і Габріель впевнено та швидко попрямував в сторону зубожілого готелю.

Мені нічого не залишалося як стрілою помчати слідом.

- Два номери, - відразу як увійшла, я почула його наказовий тон. Відразу було зрозуміло, що він був злий і краще його зайвий раз не засмучувати.

- Але у нас залишився тільки один, - дівчинка-адміністратор це теж зрозуміла, тому в її голосі виразно відрізнялася тривога, - зате це люкс! - Ось де у неї додалося радості. Я спочатку засмутилася, а потім навіть зраділа. Люкс - можливо це дві кімнати? Або, на худий кінець, одна кімната з двома ліжками. Як же я на це сподівалася.

Яким же було моє здивування, коли нас проводили не те, що в люкс, це навіть кімнатою неможливо було назвати. Так, комора. З одним ліжком! Навіть крісло не було передбачено. Побачивши наші очманілі очі, співробітниця готелю миттю заметушилася. Мабуть, не хотіла упускати можливість нас заселити, тому що зараз почала в фарбах розписувати "переваги" цього номера.

- Тут є туалет і душ ...в номері, - клянусь, вона акцентувала на цьому увагу, - фен, рушник. Халат! Гаряча вода подається цілодобово.

- Вільна, - роздратовано кинув мій супутник і дівчину як вітром здуло. Таке відчуття, що вона начебто чекала, що її попросять на вихід.

Дивлячись на те, як Габріель бадьоренько і цілеспрямовано пройшов до ліжка тільки для того, щоб влягтися на нього в тому, в чому він був одягнений, я постаралася випередити його хоча б словами.

- Ти ж розумієш, що як джентльмен будеш спати на підлозі? - На цих словах він зупинився.

- Шкода, що я не джентльмен, - і все ж він зробив те, що я припускала. Просто ліг і став дивитися на мене допитливим поглядом, - але якщо ти так хочеш, то можеш лягти туди сама.

- Звичайно, ні, - обурилася і наблизилася до нього, щоб силою стягнути з ліжка. Але опинившись в метрі від нього передумала. Не дуже мені сподобалося те, як він на мене при цьому застережливо дивився.

Я завмерла на місці в нерішучості, але потім мені в голову прийшла, як мені здавалося, просто блискуча ідея. Якщо чоловік на стільки хотів спати, то мені потрібно було лише дочекатися того, що він засне. А там можна було, не побоюючись за себе, прилягти на краєчок ліжка.

- Я в душ, - я швидко розвернулася і попрямувала в маленьке приміщення, де ледь вміщувалася душова і туалет, - на добраніч.

Я чомусь була впевнена в тому, що на момент того, як я закінчу свої процедури, Габріель вже буде спати. Хоча б тільки тому я намагалася все робити якомога повільніше. Милася і намивалася так довго, поки в комірчині через величезну кількість пару не стало закінчуватися повітря.

Гордо розрекламований халат виявився тут в кількості однієї штуки. І оскільки Габріель за моїми підрахунками вже мав давно спати я, не відчуваючи докорів сумління, одягла його на себе і вийшла в спальню.

- Ти не спиш, - швидше констатувала факт, ніж питала, тому що побачила, як чоловік стояв, зіпершись однією рукою об стіну і дивився на мене впритул.

Складно було щось зрозуміти по його виразу обличчя. Жодної емоції. Не людина, а статуя. Камінь. Бездушний черствий сухар.Ані пари з вуст.

 Він наблизився і мовчки відсунув мене в сторону, а сам зайшов в просочену паром ванну. Після чого закрив за собою двері.

План довелося змінювати. Якщо Габріель НЕ заснув поки я милася, значить у мене ще залишалися всі шанси заснути самій, поки митися буде він.Підійшовши до ліжка, я вляглася на самий краєчок і закрила очі. Мені навіть вдалося провалити в сон.