Читати книгу - "Друга одіссея"

«Він має знати щось, чого ми не знаємо». Спонтанна фраза Флойда, повторена Сашею, зловісно витала в повітрі. Це речення підсумувало думки усіх членів екіпажу, навіть Тані.

Досі рано було говорити на тему «Я ж вам казав» — невідомо, чи це зникнення справді мало якийсь стосунок до кінцевого терміну. Та навіть якщо залишатися цілком безпечно, у них більше немає на це причин. Тепер їм нічого досліджувати, вони можуть летіти додому щойно стане можливо. Але це не так легко.

— Гейвуде, — промовила Таня. — Зараз я готова серйозніше сприйняти це повідомлення абощо. Нерозумно чинити інакше після того, що сталось. Утім, навіть якщо тут тепер небезпечно, маємо зважити один ризик проти іншого. З’єднати «Леонова» та «Діскавері» разом, управляти «Діскавері» з величезним навантаженням на вісь, роз’єднати кораблі за лічені хвилини, щоб ми могли запалити наші двигуни в правильну мить, — жоден відповідальний капітан не зважиться на таке без вагомих — я б навіть сказала, нездоланних причин. Зараз я й досі не маю таких причин. У мене є лише слово… привида. Не надто переконливий доказ для закону.

— Чи для слідчої комісії, — додав Вальтер Керноу незвично тихим голосом, — навіть якщо ми всі тебе прикриєм.

— Так, Вальтере, я думала про це. Якщо ми безпечно дістанемося додому, це виправдає мої дії, а якщо ні, то хіба не однаково? У будь-якому разі нині я збираюся вирішити. Щойно ми про це доповімо, піду спати, а вранці повідомлю вам план наших подальших дій після того, як пересплю з усіма цими думками. Гейвуде, Сашо, ви підете зі мною на місток? Нам треба розбудити Центр керування польотом до того, як ви повернетеся на варту.

Сюрпризи тієї ночі ще не вичерпалися. Десь біля орбіти Марса Таніне коротке повідомлення зустрілося з повідомленням, що рухалося в протилежний бік.

Бетті Фернандес зрештою заговорила. І ЦРУ, і Агенція національної безпеки лютували. Їхні вмовляння, апелювання до патріотизму, завуальовані погрози не дали жодного результату; розговорити жінку поталанило продюсерові каналу «жовтих» новин, чим він увічнив своє ім’я в анналах Відеодому.

Це вдалося завдяки талану й натхненню. Директор новин «Привіт, Земле!» раптом помітив, що один з його співробітників разюче схожий на Девіда Боумена, умілий грим завершив справу. Хосе Фернандес попередив молодика, що він жахливо ризикує, але тому пощастило, як часто щастить сміливцям. Щойно він переступив поріг їхнього будинку, Бетті здалася. До того часу, коли вона — досить лагідно — спровадила його геть, він почув по суті всю історію. І віддаймо йому належне, виклав її без хтивого цинізму, що не характерно для його каналу. Того року це принесло йому Пулітцерівську премію.

— Шкода, — трохи втомлено сказав Флойд Саші, — що вона не заговорила раніше. Це врятувало б мене від багатьох прикрощів. У будь-якому разі маємо ще один аргумент. Таня більше не зможе сумніватися. Проте зачекаємо, доки вона прокинеться, згоден?

— Звісно, це не терміново, хоча, без сумніву, важливо. І їй конче слід відпочити. Маю передчуття, що нам тепер буде не до сну.

«Впевнений, ти маєш рацію», — подумав Флойд. Він почувався дуже виснаженим, але навіть якби й був не на чергуванні, то навряд чи зміг би заснути. Його розум був надто збуджений, він аналізував події минулої ночі, намагаючись передбачити наступну несподіванку.

З одного боку, Флойд відчував неймовірне полегшення. Нарешті закінчилася вся непевність із їхнім відльотом. Таня більше не могла відмовлятися від цього.

А втім, тепер він відчував іншу, ще більшу, непевність. Що відбувається?

Лише одного разу у своєму житті Флойд переживав таку ситуацію. Колись юнаком він із друзями спускався на каное по одній із приток річки Колорадо — і вони загубилися.

Вони пливли дедалі швидше між стрімкими схилами каньйону, майже безпорадні, але таки спроможні не дати човну потонути. Попереду могли бути пороги, навіть водоспад, вони цього не знали. У будь-якому разі вони мало чим могли зарадити.

І ось знову Флойд відчув себе під владою непереборних сил, які мчали його та колег назустріч невідомій долі. І цього разу небезпека була не лише невидимою — вона могла виявитися поза межами людського сприйняття.

Розділ 45. Втеча

— Говорить Гейвуд Флойд. Підозрюю — чи, радше, сподіваюся — це моя остання доповідь з точки Лагранжа.

Зараз ми готуємося до повернення додому; за кілька днів наш корабель покине це дивне місце, де на межі між Іо та Юпітером ми надибали величезний артефакт, відомий на ймення Старший брат, який нещодавно загадково зник. Ми не здогадуємося, куди він подівся й чому.

Із різних причин нам краще тут не залишатися. Тому можемо відлетіти на два тижні раніше, ніж було заплановано, використавши американський космічний корабель «Діскавері» як ракету-носій для російського корабля «Леонов».

Основна ідея проста: з’єднати два кораблі разом, один встановивши на другий. «Діскавері» першим використає усе пальне, розігнавши обидва кораблі в бажаному напрямку. Коли його пальне вичерпається, корабель буде від’єднано, немов порожній перший рівень, і «Леонов» запалить свої двигуни. Він не послуговуватиметься ними раніше, бо інакше змарнує енергію, захоплюючи зайву вагу «Діскавері».

І ми збираємося виконати ще один трюк, який — як і багато ідей, що їх утілюють у космічних польотах, — на позір, суперечить здоровому глузду. Хоча ми намагаємося віддалитися від Юпітера, наш перший рух — наблизитися до нього аж так близько, як це можливо.

Якось ми вже робили це, скориставшись атмосферою Юпітера з метою сповільнитися й вийти на орбіту планети. Цього разу ми не підходитимемо надто близько, але опинимося десь неподалік.

Наше перше запалювання тут, на висоті 350 000 кілометровій орбіті Іо, дасть змогу знизити нашу швидкість, отож ми впадемо на Юпітер, ледь торкнувши його атмосферу. Опинившись у найближчій точці з можливих, ми якомога швидше спалимо наше пальне, щоб набрати швидкість і направити «Леонов» на шлях до Землі.

Яка мета такого божевільного маневру? Його не можна здійснити без складних математичних розрахунків, але, я вважаю, базові принципи досить очевидні.

Оскільки ми дозволимо собі падати в надпотужне гравітаційне поле Юпітера, то набиратимемо швидкість, а отже, і енергію. Коли я кажу «ми», то маю на увазі кораблі й пальне, яке в них є.

І ми збираємося спалити пальне просто тут — на дні «гравітаційної ями» Юпітера,