Читати книгу - "Молодий місяць"

— Боюсь, що так, люба. Там було… — він вагався. — Там були знову сліди і… цього разу трохи крові.

— Ох!

Тоді виходить, що до сутички не дійшло. Мабуть, Лоран просто втік від вовків, але чому? Те, що я бачила на галявині, здавалося все більш чудернацьким і недоступним моєму розумінню.

— Слухай, мені й справді треба йти. Не хвилюйся за Джейка, Белло. Я впевнений, що нічого не трапилося.

— Гаразд, — сказала я різко. Слова Чарлі нагадали мені про важливішу справу. — Бувай.

Я повісила трубку.

Я дивилася на телефон добру хвилину. Якого чорта! — вирішила я.

Біллі відповів після другого гудка.

— Алло?

— Добридень, Біллі, — гаркнула я. Надалі я намагалася, щоб мій голос звучав дружніше. — Можна мені поговорити з Джейкобом, будь ласка?

— Джейка немає вдома. Яка несподіванка!

— А ви знаєте, де він?

— Поїхав кудись зі своїми друзями, — відповів мені Біллі обережно.

— Ах так? Із кимсь, кого я знаю? Може, з Квілом? — в моєму тоні відчувався прихований підтекст.

— Ні, — сказав Біллі повільно. — Не думаю, що сьогодні він із Квілом.

Я подумала, що краще не вимовляти ім’я Сема.

— З Ембрі? — запитала я. Здається, Біллі повеселішав і відповів:

— Так, він з Ембрі. Для мене цього було достатньо. Ембрі був одним із банди.

— Що ж, передайте, щоб він подзвонив мені, коли повернеться, гаразд?

— Звісно. Без проблем, — зі слухавки одразу долинули гудки.

— До зустрічі, Біллі, — пробурмотіла я сама до себе. Я поїхала в Ла-Пуш і приготувалася чекати. Якщо знадобиться, то просиджу тут цілу ніч. Я не піду до школи. Колись же хлопець повинен вернутися додому, а коли це станеться, то він буде просто змушений погомоніти зі мною.

Роздуми про страшну поїздку поглинули всю мою увагу, і я й не помітила, як дісталася місця призначення. Я й не зауважила, як ліс почав рідшати, і я угледіла перші маленькі будиночки резервації.

Раптом я помітила високого хлопця в бейсбольній кепці, який ішов потойбіч дороги.

На якусь мить у мене аж подих перехопило — невже мені так пощастило і я натрапила на Джейкоба, навіть не почавши пошуків? Але цей хлопець був набагато крупніший, і волосся під кепкою було коротко стрижене. Навіть подивившись на нього ззаду, я могла з упевненістю сказати, що це Квіл, хоча він сильно виріс відтоді, як я бачила його востаннє. Що діється з цими квілеутами? Може, їх годують експериментальними гормонами росту?

Я виїхала на зустрічну смугу й зупинилася біля хлопця. Почувши рявкіт мого двигуна, він підвів погляд.

Вираз Квілового обличчя радше налякав мене, ніж здивував. Його лице було задумливе й похмуре, чоло зморщилося від тривоги.

— О, привіт, Белло, — привітався він досить в’яло.

— Привіт, Квіле… З тобою все гаразд? Він подивився на мене й насупився.

— Все нормально.

— Підвезти тебе? — запропонувала я.

— Гадаю, що так, — пробурмотів він. Обійшов пікап спереду, відчинив пасажирські дверцята й заліз усередину.

— Куди?

— Мій дім розташований на півночі, за крамницею, — сказав він.

— Ти бачив сьогодні Джейкоба? — це запитання вихопилося з моїх уст, тільки-но він замовк. Я поглянула на Квіла з надією, чекаючи на відповідь. Якусь мить він дивився у вікно, і тільки потім заговорив.

— Здалеку, — сказав він нарешті.

— Здалеку? — перепитала я.

— Я намагався простежити за ними — він був з Ембрі, — говорив Квіл тихо. Через гучне завивання двигуна чути було погано. Я присунулася ближче. — Я знаю, що вони мене бачили. Але розвернулися та зникли в густих заростях. Гадаю, вони були не самі — думаю, що там був Сем зі своєю бандою.

Я блукав лісом цілу годину й гукав їх. Оце щойно вибрався з лісу, саме тоді, коли ти мене підібрала…

— Значить, Сем таки добрався до нього, — мої слова прозвучали глухо, адже я міцно зціпила зуби.

Квіл здивовано витріщився на мене.

— То ти все знаєш? Я кивнула.

— Джейк розповів мені… раніше.

— Раніше, — повторив Квіл і зітхнув.

— Джейкобу зараз так само погано, як і всім іншим?

— Він без Сема ні на крок, — Квіл повернув голову та сплюнув через відчинене вікно.

— А до цього — чи уникав він вас? Чи був він засмучений? Квіл говорив тихо та трохи різкувато:

— Не так довго, як інші. Може, один день. А тоді Сем швиденько взявся до нього.

— Як гадаєш, що це може бути? Наркотики чи щось інше?

— Не думаю, щоб Джейкоб чи Ембрі могли в таке вплутатися… та хто їх знає? Що ще це може бути? І чому ніхто зі старших не хвилюється? — він похитав головою, в очах з’явився страх. — Джейкоб не хотів вступати в цю… секту. Не розумію, що могло змінити його думку? — Квіл подивився на мене, його обличчя перекосилося від переляку. — Я не хочу бути наступним.

Мої очі віддзеркалили його страх. Вдруге я почула, що цю банду називають сектою. Я затремтіла всім тілом.

— Може, твої батьки допоможуть? Він скривився.

— Еге ж, мій дід, як і дід Джейкоба, належить до старійшин. Як він часто каже, Сем Юлі — це дарунок небес.

Ми розгублено дивилися одне на одного. Тепер ми були в Ла-Пуші, і мій пікап ледве котився вздовж дороги. Недалеко попереду виднілася єдина в резервації крамниця.

— Я вийду тут, — сказав Квіл. — Мій дім ось там, — він указав на маленький дерев’яний прямокутник, що стояв за крамницею. Я звернула на узбіччя, й він вискочив із машини.

— Я поїду до Джейкоба додому й чекатиму його там, — сказала я рішуче.

— Удачі тобі, — Квіл гримнув дверцятами й почовгав додому, схиливши голову й опустивши плечі.

Вираз його обличчя не давав мені спокою, я розвернулася й поїхала до будинку Блеків. Квіл боявся, що стане наступним. Що ж тут діється?

Я зупинилася біля будинку Джейкоба, заглушила двигун і відчинила вікна. Сьогодні спекотно і зовсім безвітряно. Я поклала ноги на панель управління та приготувалася чекати.

Аж раптом боковим зором я помітила якийсь рух — я обернулася й побачила, що Біллі розгублено дивиться на мене крізь шибку. Я помахала йому й усміхнулася, але не зрушила з місця.

Він прижмурив очі й щільно запнув вікно фіранкою.

Я приготувалася чекати стільки, скільки знадобиться, але мені треба було хоч чимось себе зайняти. На дні сумки я знайшла ручку й стару контрольну. Я почала виводити закарлючки на зворотному боці.

Я тільки встигла намалювати один ряд діамантів, коли хтось різко шарпнув за ручку дверцят.

Я підскочила від несподіванки та швидко звела очі, сподіваючись побачити Біллі.

— Що ти робиш тут, Белло? — рявкнув Джейкоб.

Я