Читати книгу - "Палац Посейдона"

Здійснивши плавний розворот, «Каліпсо» взяла курс на північ-північний захід. Рифи й острови архіпелагу Санторіні поступово віддалялися, стаючи дедалі меншими, аж поки остаточно не сховалися за темним горизонтом. Потім і місяць зайшов за густі темні хмари.

Над морем залягла темрява — така ж само густа й непроникна, якими були безвихідь і страшенний відчай у душі Шарлотти.

Її обличчя ніби закам’яніло. Дівчина застигла біля леєрів верхньої палуби, не відводячи очей від того місця, де потонув «Наутілус». Та незабаром і воно зникло в імлі.

У серці Шарлотти все заніміло — ні почуттів, ні прагнень, ані найменшого зблиску надії. Те, що було для неї найважливішим, те, що вона любила й чим захоплювалася, поглинула безжальна безодня. І тепер вона була зовсім спустошеною.

Еліза стояла біля неї, втупившись очима в поверхню моря, яку було вже ледве видно. Її губи ворушилися, та з них не злітало ані звуку. І лише коли Шарлотта пильно подивилася на темношкіру жінку, вона змогла розрізнити окремі слова.

— …Не може бути… Пророцтво… Неможливо…

Шарлотта опустила долоню на руку Елізи.

До сьогоднішнього дня вона не могла б із упевненістю сказати, які саме стосунки існують між цією гаїтянкою та Гумбольдтом. Чи були вони просто старими добрими друзями? Їхня повсякденна поведінка ні про що не свідчила, та Шарлотта в глибині душі завжди була впевнена, що Гумбольдта й Елізу пов’язує більш глибоке почуття. Багато років тому темношкіра жриця гаїтянських богів покинула свою батьківщину, щоб завжди бути разом із ученим, і відтоді вони не розлучалися ані на день. Вона, не розмірковуючи, пожертвувала всім заради свого обранця.

А тепер його більше не було. Про те, наскільки це тяжка втрата для Елізи, дівчина могла лише здогадуватися.

Темношкіра жінка обережно звільнила свою руку й доторкнулася до амулета, який завжди носила на шиї. Шарлотта знала, що, на думку Елізи, цей загадковий предмет має надзвичайні магічні властивості.

До вух Шарлотти долинули вимовлені майже пошепки слова. В них відчувалася така сила, що в дівчини по спині побігли мурашки. Вона знала, що в минулому Еліза була гаїтянською мамбо — жрицею-чаклункою — і могла виконувати безліч магічних чаклунських ритуалів. Очі Елізи залишалися заплющеними, повіки здригалися.

Минуло чимало часу, перш ніж жінка знову розплющила очі. Усмішка освітила її обличчя.

— Ти мала рацію, — прошепотіла вона. — Він живий! Я бачила його. Я бачила також Оскара, Рембо і його дочку. Вони вціліли в катастрофі.

Надія гарячою хвилею захлиснула серце Шарлотти. Цієї миті вона ладна була повірити в будь-що, аби лише з’явився хоча б якийсь промінчик.

— А ти бачила щось іще? — схвильовано запитала вона.

— Так. Батисферу. Вона не зазнала пошкоджень і лежить на ґрунті не так глибоко, як усі ми вважали. Звісно, це нижче, ніж міг би дотягтися трос парового підйомника, та можливість врятуватися в них, здається, є. До мене долинули невиразні сигнали — думки Карла Фрідріха надзвичайно сильні. В нього виник план. Якщо ми хочемо допомогти їм, нам слід зупинити «Каліпсо» й примусити капітана повернутися на попередню стоянку…

…Учений схрестив руки на грудях.

— Що ви хочете цим сказати? Так, я ніколи не втрачаю оптимізму, і маю на це підстави. Адже в нас є все для того, щоб із гідністю вийти з цієї ситуації. До того ж, вона тільки на перший погляд здається такою вже безнадійною. Стиснене повітря, скафандри — цього цілком достатньо, щоб покинути «Наутілус» і піднятися на поверхню. Сто п’ятдесят метрів — серйозна перешкода, та аж ніяк не фатальна. Здолаємо й це.

— Якби ж усе було так просто… — зітхнув Іполіт Рембо.

— Я щось не так кажу?

Інженер підняв окуляри на лоба.

— Вам доводилося чути про кесонну хворобу?

— Ні.

— Тоді, можливо, ви пам’ятаєте закон Бойля-Маріотта?

Гумбольдт заперечно похитав головою.

— Теж ні. Фізика газів і рідин — то не моя парафія. А ще мушу зізнатися, що я не дуже тямлю у фізичних основах глибоководних занурень.

— Повітря, що ним ми дихаємо, на вісімдесят відсотків складається з азоту й лише на двадцять відсотків — із кисню, — почав пояснювати Рембо. — Гази, як відомо, розчиняються в рідинах, а відтак у крові та лімфі нашого організму. За нормального атмосферного тиску кисень засвоюється організмом, азот же виводиться під час дихання. Проте чим вищим є тиск повітря, тим більше азоту розчиняється в крові. Ви відчули, як збільшився тиск, коли сталася аварія? Це спрацювала автоматична система, що протистоїть заповненню кабіни водою в разі виникнення щілин. Зараз тиск у батисфері в кілька разів вищий за нормальний, а це означає, що в нашій крові розчинено набагато більше азоту. Чим більше часу ми проведемо за підвищеного тиску, тим більше цього, на перший погляд, безневинного за нормальних умов газу потрапить у наші кров та лімфу.

— І до чого це призведе? — Оскар намагався устежити за не дуже зрозумілими поясненнями інженера.

— Ти коли-небудь відкривав пляшку з содовою водою, мій хлопчику?

— Ви маєте на увазі воду, яка сповнена бульбашок, шипить і може перелитися через край келиха? Звісно, в барі «Хольцфеллер» у Берліні її подають тим відвідувачам, які не дуже полюбляють пиво. Та, як на мене, від неї немає ніякої користі, натомість у животі ця содова так само продовжує пузиритися й дає відрижку.

— Правильно. І з твоїм тілом станеться така ж біда. Кров в артеріях і венах так само скипить і почне пузиритися, як вода у відкритій пляшці з содовою, якщо надто швидко змінити тиск. Частину судин буде