Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

32

Артур

За що поважаю свого батька, так це за вміння тримати емоції в руках. Мені характер дістався від мами – як не намагаюсь, а можу вибухнути в непідходящий момент.

А татко з холодним серцем зреагував на ситуацію. Вже за годину провокативна інформація зникла з усіх серйозних каналів новин.

Я тим часом мав вирішити головне – поговорити з Котовським, та подбати про Віолетту.

- Ліна сказала що ні за що не повірить, що та бідна дівчинка може працювати повією, і я її думці схильний вірити, - вагомо заявив батько. – Тож зроби так, щоб журналісти не добрались до неї першими.

Я знову і знову набирав номер дівчини, але вона не відповідала. На робочому місці вона теж не з’явилась. Тож я вирішив, що руда затаїлась щоб перечекати грозу. Розумний крок, який я схвалював.

Тому вирішив спочатку навідатись в офіс до сутенера, і вибити правду хто мене замовив.

Звісно мерзенного торговця жінками в офісі не виявилось. А охорона неввічливо натякнула, що мені не раді. Проте я теж не звик пасувати перед складнощами.

Тому просто відігнав машину від офісу Котовського, і став чекати допоки він з’явиться.

Рихлий, вусатий чоловік під’їхав до порогу офісної будівлі за годину. Він важко вибрався з ауді, і вип’ятивши своє пузо став підніматися сходами. За той час, що я його чекав у мене з’явився поганий але план.

Тож стрімко скоротивши дистанцію між мною і жирдяєм, я приставив йому до боку батончик шоколаду, і зловісно прошепотів над вухом:

- Там пістолет, рипнешся і я прострелю твою печінку.

- Що ти хочеш? – не виказуючи страху запитав Котовський.

- Поговорити.

- Пха. Цивілізовані люди записуються на прийом.

- Багато честі, -  я сильніше надавив йому на ребра. – Сідай в автівку.

Важко зітхнувши Котовський поплентався до свого автомобіля.

- На пасажирське, - скомандував я йому, сам сів за кермо. Та заблокував замки дверей.

Після чого шпурнув ошелешеному Котовському на коліна цукерку. Той тупо витріщився на шоколадний батончик.

- У мене діабет хлопче, - нарешті промовив Котовський.

- Отже  я не помилився, вирішивши що це може тебе вбити, - я усміхнувся. – Ти ж мене знаєш?

- Так. Хлопчисько Євгена Журби, - Котовський кивнув. І з огидною скинув цукерку з колін. – Хамло невиховане.

- На себе дивись, - я жалкував тільки про одне, що у мене і справді немає пістолета, щоб продірявити цього поганця. – Хто мене замовив?

- Уявлення не маю про що ти.

- Та ну. Твої рекомендації одній дівчині, і фото скинуті мені на пошту - не прикидайся, що не знаєш про кого мова.

- Може і знаю, та не уявляю причин, які змусять мене щось тобі розповідати.

- Чотири твої дівчинки дають покази в поліції, - так, я не блефував. Батько і тут розкрутив машину справедливості. – Тож тільки від мене зараз залежить, чи встигнеш ти втекти до аеропорту поки наряд ОМОНу увірветься  в твій притон.

- Мільйон з верху, - на сірому обличчі сутенера з’явилась крива посмішка.

- Двісті тисяч. Будеш торгуватись, витратиш їх на заставу.

– То що ж двісті так двісті, - миттю погодився жирдяй. І витрусив на мене правду як сніг на голову:  Твій тесть приплатив мені грошенят, щоб я підклав під тебе шльондру. От вже не знаю навіщо йому той компромат…

Зате  я знав. Катин батько хотів тримати мене на повідку.

І тепер коли все вийшло з-під контролю Бойчук просто прикрив одним скандалом інший.

Я вийшов з чорною ауді Котовського, і пішов геть. Людина, з якою я мав спільні плани не вагаючись використала мене, а потім без жалю принесла в жертву своїх політичних амбіцій.

 Першим поривом було поїхати до депутата. Але потім подумалось, що я буду виглядати як малолітня істеричка.

Тому я зробив інше. Я поїхав в лікарню. До Кітті мені звісно було не пробратися. Вона перебувала під цілодобовою охороною в платному відділенні.

 Але цього разу мене цікавив Денис. Хлопець лежав в чоловічій частині травматології. І саме його  я хотів почути. Не знаю, яким чином я використаю інформацію, що від нього отримаю, та мені здавалось важливим нарешті дізнатися всю правду про цю сімейку.

Палату Вовка я знайшов доволі легко. У хлопця було зламано кілька ребер і внутрішня кровотеча, наскільки мені стало відомо. Дивувало ставлення депутата Бойчука до дітей. Донька на ВІП-лікуванні. Син в загальні палаті.

- Які люди, - Денис був як дикобраз. Розфарбований зеленими синцями, похмурий і очевидно не радий мені.

- Я знаю, хто спровокував аварію, - просто відповів я хлопцю від дверей.

- І що, герой, прийшов мені вправити мізки?

- Прийшов поговорити, - підсунув до його ліжка незручний стілець і сів. – Ще я знаю, що саме ти відправив з телефону Катерини фатальне СМС.

- Ну якщо такий обізнаний, то що тобі треба?

- Що було між вами з сестрою?

- Ти збоченець? – Денис виплюнув останнє слово. – Хочеш попорпатись в брудній білизні нашої родини?

- Кітті бездітна. І причиною цього судячи з усього – ти.

З Дениса ніби вичавили повітря. Він відкрив і закрив рота.  А потім просто відвернувся від мене.  Та я не збирався здаватись.

- Що між вами було? – продовжив наполягати я.

- Іди на хер! – буркнув хлопець.

- Невже ти таке саме лайно як і твій татусь?

- Не смій мене з ним порівнювати! – хлопець різко розвернувся. – Що тобі дасть та стара історія? А? Я жив в іншому місці, і від народження бачив фото свого біологічного батька тільки по телеку. А потім приїхав до нього в гості.  Так, я не знав, що Катя моя сестра. Я просто закохався в милу дівчину! Хотів одружитися на ній. А виявилось… А тепер ти звинувачуєш мене в черговій дурні! Що ти такий правильний можеш знати про почуття?

- Ясно. І Бойчук тебе спровадив з країни?

- Так! Задоволений?

- Не знаю, - я правда не знав, що з цим робити. Можна було б піти до журналісті, і розповісти цю пікантну історію. Але я не впевнений, що Кітті заслуговує всього цього бруду навколо своєї персони.