Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

-        Це досить жорстко з його сторони, - дивується чоловік. - За звичай він не втручається в наші зі Стасом справи. Що це на нього найшло?

-        Що тут не зрозуміло? - хмурюсь на нього. - Не вашого я кола. Бідна. Ось і відправив на всякий випадок. Нічого, я якось переживу розлучення зі Стасом, головне, щоб він був на волі.

-        Мене ти теж хочеш позбутися? - Ігор продовжує тримати мене за підборіддя і його дотики і погляди починають обпікати.

-        Якщо треба буде, - не витримую більше його близькості і легенько тисну на груди.

Ігор неохоче, але відступає. Знову відходжу від нього, та тепер зупиняюсь біля дверей. Він спирається на стільницю, де тільки що була я, і загадково посміхається.

-        Я не зобов'язаний виконувати татові вказівки, мені він ніяких ультиматумів не говорив. То ж просто так я тебе не відпущу.

-        А ти став рішучіший ніж раніше.

-        Я просто знаю точно, чого хочу, - поблискує очима.

Я не уточнюю його бажань, боюсь запитувати. Якщо він про мене, то навряд чи в нього щось вийде. Стаса забути важко, а з Ігорем все складніше, адже він буде нагадувати про брата.

-        Ми збирались шукати квартиру, - нагадую і тим самим розряджаю обстановку.

-        Так, - киває і вмить повертається до звичного дружнього стану. - Я зробив декілька дзвінків в універі. І домовився про огляд квартир. Перша власниця чекає нас через пів години, тут недалеко. То ж збираємось і вирушаємо.

Він хлопає в долоні і рушає в мою сторону. Я довго не зволікаю, швидко йду до коридору одягатись. Перш ніж виходити, кидаю погляд в сторону кімнати. Телефон мій так там і залишився. Не можу взяти його зараз в руки, не хочу знову побачити висвітлене на екрані ім'я Стаса.

-        Хочу ще дещо попросити, - звертаюсь до Ігоря, коли ми виходимо з будинку.

-        Все, що завгодно.

-        Поговори з братом. Якщо він злий на мене, заспокій його, скажи, що я його не варта. Не хочу, щоб він все життя проклинав мене за те, що я його залишила не промовивши ні слова.

-        Чому ти йому це не скажеш? - дивується. При кожному слові з його уст виривається густа пара. Сьогодні добре морозить. - Чому не відповідаєш на дзвінок?

-        Не можу, - качаю головою. - Боюся, що не втримаюсь і передумаю. Або погоджусь на зустріч. Якщо я його побачу, не вистою. Жодні обіцянки тоді не допоможуть.

Ігор дивиться на мене якось дивно, а потім згідно киває.