Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

Після недовгих роздумів та згадок історії, я разом із Філіпом вже були біля мерії. На вулиці, парку та на території мерії було пусто. Місцеві розуміли, що навіть у час, коли нікого тут немає, вчиняти переворот не варто. Вони ніколи не могли бути впевнені, чи є там Рокко і Батист, чи їх немає. Вони сильніші за армію. Перелізши через паркан, ми наблизилися до дверей мерії. За ними ми чули, як хтось там ходив. Він або вона наближались до дверей. Я з Філіпом заховались за кущами, що були біля сходинок. Зупинившись біля них та відкривши двері, перевіривши чи нікого немає, він пішов. Важкі туфлі та стримана ходьба дала змогу зрозуміти, що це один із охоронців Константа. Філіп пошепки заговорив до мене:

-Артуре, двері не зачиненні, на рахунок один, два, три – заходимо.

-Домовились, Філіпе, нехай допоможе нам Бог.

-І серця наші хай моляться до нього.

-Тихо, Конграйте… Один, два, три.

Філіп дістав зброю, відчинив двері та зайшов перший. Перед нашими очима показалась своїми естетичними барвами гігантська зала, яка розділялась на три сторони: зліва – вхід у офіси, праворуч – ресторан, гардеробна та книжкова зала, а прямо сходи, велетенські білі сходи, які вели на другий поверх у резиденцію самого Бенса, де також ліворуч знаходилися офіси, а праворуч його володіння. Нотки золота, сапфіра та мармуру – все це перший поверх цього місця. Складалося відчуття, що це палац короля, а не звичайна мерія міста. Враховуючи статки Константа та його розкрадені гроші у людей, це все він міг позволити собі ще, як тільки став мером.

Постріл. Тіло охоронця впало на підлогу. Кров потекла калюжею прямо на підлогу. Білий мармур вмить почервонів від крові.

-Артуре, будь ласка, не відволікайся. Ще б секунда і тебе не стало. Його дуло пістолета було повернуте саме на тебе, Конграйте. Вони знають тебе, знають твоє обличчя. Ти їхня ціль. Вони навіть не окликнули: «Хто ми такі, і що ми тут робимо». Стій, він біжить сюди.

Постріл. Тіло ще одного охоронця впало із сходинок. Прямо у серце.

-Ходімо, Конграйте, Бенс, мабуть, вже у штанці наклав від пострілів.

Піднявшись на другий поверх, Філіп дістав гранату. Не розумію, звідки вона в нього опинилася, але кинув він її прямо у офіси. Секунда – і вибух. З того, що залишилося, вийшов чоловік без руки.

-За що, Філіпе…

-Агорію, ти? Агорію… АГОРІЮ

Тіло Агорія впало замертво від великої крововтрати та больового шоку. Філіп підбіг до нього та впав на коліна. Безросудна помилка, яка коштувала людині життя. Після недовгої паузи, поліцейський піднявся.

-Ходімо далі, Артуре. – Закурив сигару Філіп

-Хто це був, Філіпе?

-Артуре, ходімо. Ми майже біля дверей.

Не сказавши нічого, я пішов із поліцейським прямо до місця, де вирішиться наша доля. Крок за кроком ми наближалися до можливого кінця цієї історії. Двері. Остання перепона.

За 10 хвилин до вибуху гранати

Рокко блукав вулицями Вільденбургу, він йшов до Константа, покласти край цьому всьому. Після смерті Батиста, Рокі втратив сенс життя, втратив свою віру. Він йшов темними вулицями, згадуючи усі моменти, які він провів разом із Батистом. Їхні полювання на вбивць, каннібалів та садистів. Вивчення історії та стратегії війни. Знайомство із музикою, яку йому продемонстрував Ліфоретті, коли вони пішли у місцевий театр. Із Батистом «Вампір» був зовсім іншою людиною. Із ним він розвивався та навчався навичок. Із «Скіфом» Рокко ставав дедалі смертоносніше та обачніше.

Рана Рокко сильно боліла, що він відчував це кожним шматочком свого тіла, але біль по втраті брата приглушала тілесну агонію. Єдине чого «Вампір» зараз хотів це убити Константа та Артура, чий запах страху його припав до душі. Це були єдині цілі, які він зараз переслідував, після чого він би застрелився. Почувши у далечині вибух, він побіг до нього і за 5 хвилин був біля мерії. Вікна та стіни у деяких куточках мерії повилітали від вибуху гранати. Рокко зрозумів, що прийшли по душу Константа, а Артур дізнався, що їх із Батистом на місці не було.

-Вечірка розпочалась без мене. – промовив Рокко. – Час увірватися туди.

2.

-Артуре. – пошепки звернувся Філіп. – я відчиняю двері, ти готовий?

-Покінчимо з цим, Філіпе.

Двері відчинились. Постріл. Прямо у голову, тіло Філіпа впало замертво. Я в жаху спостерігав за цим. Знову у голові пробивають спогади: двері мого будинку вибивають та заходять сюди люди, я не бачу їх облич. Вони розмиті. Один із них кричить : «Мерщій, стріляй йому у ногу, хутко, Джеремая». Він промахнувся та я почав бігти. Я випригнув із вікна та тікав все дедалі далеко, а далі відривки спогадів, які вже були. Прийшовши до тями, я побачив, як спереду мене стоїть Констант та Ксав’є.

-Що це у нас за експонат… - Заговорив Констант. – Славнозвісний мисливець, Артур Конграйт. Приємно познайомитися, хоч і обстановка склалася не дуже. Ти прийшов мене убити, так?

-…

-Відповідай, будь ласка, не змушуй мене чекати, Артуре. Ми повинні поважати одне одного, навіть тоді, коли готові повбивати себе.

Все як у описі Реймонда: статний чоловік із стрілецькими вусами. За роки правління набрав вагу і став схожий на хряка, проте по його статурі було видно, що раніше Констант мав м’язисте тіло. Синьоокий чоловік із поєднанням зеленого у очах. Говорить із повагою та стриманістю, має певний перелік манер та відверто добрий погляд.

-Так, Константе…

-Що? Звідки тобі відомо?... «Ха-ха», не дарма ти слідчий, Конграйте. Мені подобається твій розум. Так ти дійсно хочеш мене убити? Сумно, поки ми цього не зробили, дозволяю тобі задати питання.

-Де сейф, Фроме?

-Це питання залишається поза кордонами, Артуре. – заговорив Ксав’є. – Я чекав цієї зустрічі у будиночку, куди я й тебе запросив, але ти опинився тут. Це мене тішить, Конграйте.

-Ксав’є, тобі час йти, залиш мене з Артуром наодинці. Вранці завітай сюди, будь ласка.