Читати книгу - "Гра у три руки"

гарантійного ресурсу. Мала гуляти хоромами, хоча й тут їй не було тісно, проте сюди не влізли б нові ексклюзивні меблі. До того ж, усе це робитиметься без належного задоволення під невтішні думки, як влізти у фінансові рамки, що вже, правду кажучи, надто широкі. І все це за гроші, які б не отримала б, якби ота немічна людина не зробила того, на що здатен далеко не кожен здоровий. Гроші, що здобув інвалід...

«Обклавши» подумки хтозна-що, Ірина пішла курити. Таблетки вже діяли. Руки і ноги відчували слабкість, повіки ставали наче не своїми, а сну однаково не було. Дебілізм повний. Вийшовши на балкон, вона припалила цигарку. Вогні навколо мерехтіли й роздвоювались. Ого... Бракувало тільки перехилитись і впасти з дванадцятого. Ото й розв'язалися б проблеми. Боже, яка херня...

Думки заверталися бозна-як. Відчуття бридкості до самої себе. За роки виживання в брудному і жорстокому світі доводилося бувати у різних ситуаціях. І питання, що можна собі дозволити для досягнення мети, а що ні, завжди вирішувалися на підкорці. Ніколи не доводилося перейматися ваганнями стосовно того, як поважати себе «після цього». Факти з власної біографії полізли один наперед одного. Ні, вона нікого не вбила і не пограбувала. Однак те, над чим не замислювалася раніше, згадувалося напрочуд недоречно, так, ніби вирішило сьогодні добити її.

Одного разу, на зламі своєї кар'єри, коли особливо відчувалося настання моменту «вискочити наверх», вона вляглася під свого начальника. Ні, цей чоловік виглядав цілком пристойно і, власне, не вимагав таких жертв, хоча й не був проти. До того ж, потім став її коханцем не на один рік. Але тоді, напочатку, метою Ірини було таки кар'єрне зростання, перспектива обскакати таким чином інших претендентів. Виходить, продала себе. Ніколи не замислювалася над цим. Чого ж воно бентежить? І чи має їй бути неприємно від таких усвідомлень? Ставало не те що неприємно — без перебільшення, гидко. Оце за стільки років?!

А як тоді треба почуватися, купаючись у благах, здобутих на гроші, що заробив інвалід, і які за всією логікою мали б належати йому. Стоп! За якою логікою? За чиєю? Може, за його логікою? Того, хто найвище ставить питання бути чи не бути самотнім? Кожному — своє...

Шпортаючись у килимі та недбало розкинутому одязі, вона дошкандибала до ліжка. Голова оберталась, і останньої миті навіть виник сумнів, а чи вона у перину летить — щось надто довго. Може, з дванадцятого поверху? Під нею простиралося щось м'яке. Ні...

Пішло воно все...

XXXVI

 

а дермантиновими дверима сьогодні точно не відбувалося ніяких казок. Тривав звичайний урок. Хоч, як згодом виявилося, — не зовсім звичайний. Ідучи сюди, Ірина вирішила обійтися без попередніх дзвінків. Куди йому подітися? А у голові після снодійного було настільки некомфортно, що переконати когось телефоном здалося нереальним. Тіло також залишалося млявим і лише перед під'їздом щось наче прокинулося. Відчулося хвилювання. Згадались учорашні думки. А наче й не п'яна була.

Удар долі вдалося витримати, проте життєвий ритм збився, наче якийсь базовий механізм відреагував на поштовх землетрусу. Тепер його клинило отак, як учора. Або так, як сьогодні, коли замість забути нічне напівмарення, вона приперлася сюди. Гаразд. Вирішувати усі питання — її кредо. Якими б ті не були.

Ірина сиділа у кімнаті, чекаючи, поки закінчиться урок. Учнів було двоє, і заняття Олег будував наче свого роду змагання між ними. Вони доповнювали один одного, не раз перебиваючи, адже кожен намагався встигнути першим. Завдяки такій формі як один, так і другий отримував змогу повторення матеріалу, котрий зайвий раз звучав із чужих вуст. Учитель твердо дотримувався методики уроку, не дозволяючи їм зациклитися на суперництві. Головним залишалося засвоєння матеріалу. Ірина мало розуміла те, про що йшлося, хоч і самій довелося з'їсти зуби на математиці, проте нестандартне й дохідливе викладання викликало цікавість навіть у неї. Один з учнів частіше встигав першим, і тоді другий отримував «покарання» — схопившись за одну з перекладин, щоразу підтягався, скільки міг.

— У всьому людина повинна знаходити позитив, у будь-якій ситуації, — вчив Олег. — От ти відстаєш від Миколи, він думає швидше — нічого. Зате сильнішим будеш. Скільки разів сумарно підтягнувся за урок? Ото ж бо. Давайте, їдемо далі. Тільки уважно...

Ця людина була неабияким психологом і чітко знала, що робить. Хлопці пішли — веселі й задоволені. А за той невеличкий час, поки зашнуровували черевики, вчителю було задано стільки життєвих запитань, що відповісти спромігся б не кожен. Позбавлений багатьох можливостей, неповноцінний чоловік був безперечним авторитетом для юних у такому віці, в якому авторитетів часто не існує взагалі.

Двері зачинились, і «Хонда», що вміла їздити по хаті, зупинилася перед нею.

— Ну, тепер привіт, — сказала Ірина. — Цікаво у тебе уроки проходять. Інше уявляла. Твоя популярність у клієнтів вражає.

— Це моя робота, — знизав плечима Олег. — Ти також своїй усе віддаєш. Щось сталося?

— Як тобі сказати... Загалом нічого поганого. І навіть навпаки. А ти як?

— Нічого... — вираз нерозуміння співрозмовниці змінив його обличчя. — Далі у звичному ритмі. Все-таки щось сталось. Я бачу.

— Справді нічого поганого, — запевнила Ірина. — І навіть завершилася моя співпраця зі слідством. Допомога з фахових питань. Можна розслабитися. Знав би ти, в яких напрямках вони шукають... Дуже далеко. Та й без особливого натхнення. Гадаю, їхній поїзд уже за горизонтом. Хоч я обіцяла не згадувати, пробач.

— Ні, дякую за новину, — Олег відкинувся на спинку. — Якось підсвідомо таки переживав... Але якась інша причина однаково привела тебе до мене.

— Ніяка, просто... Я ж казала, що забіжу колись. Ну, привід, звісно є. Тепер я, уяви, — директор філії. Завдяки тобі, як не дивно.

— Давай не будемо так трактувати, — попросив Олег. — Неприємно, адже малося на меті не це. Так що...

— Гаразд, — згодилася вона. — Вибач. Усе ж таки, поки що, не знати чи на постійно, я керуюча. Фірма загалом належить німцям. Приїжджав їхній представник високопосадовий — знайомитися, перевіряти. Залишився задоволеним. Контакти тепер, сам розумієш, через мене. Ну і... Словом, трапилася нагода, і я прозондувала одне питання. Медицина їхня круто «стоїть» щодо твоїх проблем. Організувати обстеження в будь-якій з їхніх провідних клінік — нема питань. Загалом елементарно. Давай готуватися.

Олег лише гмукнув.

— До чого? До поїздки туди? Відпадає. Все. Тема закрита.

— Чому? — не