Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"

— Синку, що будемо робити? Прийдеться вмирати.

А син каже:

— Тату, я вас мушу покинути. Може, я десь кусок хліба зароблю і вам принесу.

І він пішов тими дорогами, куди його батько йшов. І попав він у той ліс. Зловили його розбійники.

— Куди ти йдеш?

– Іду шматок хліба шукати.

Вони не вбивають його, бо бачать, що дуже молодий і бідний — шкода його бити. Спровадили його до того ватажка. Ватажко каже до нього:

— Що ти за один?

— Я називаюся Михась, — став казати він.

— А по-батькові як?

— Млинар.

— А батька маєш? Як він називається?

— Петро.

І він пригадав, той ватажко, що Петро в нього служив.

— А твій тато ще живе? — питає ватажко.

— Живе, — каже, — але скоро буде вмирати.

І пожалував Петра розбійницький ватажко. Дав він хлопцеві півмішка золота.

— Неси своєму батькові.

Вертається хлопець додому з тим золотом. Вже близько йому до свого села. Переходить він темний ліс і приходить на одно поле і думає, де йому ночувати, бо вже темна ніч. Дивиться, на узліссі горить вогонь. А коло вогню старий дядько гріється. Він прийшов до того дядька, вклонився йому.

— Дядьку, може б я коло вас переночував?

А той дядько пустельник був, він Богу молився, і йому доносили їсти, бо він ішов услід за Ісусом Христом. І той пустельник яко святий все знав. Він мав свою труну, в труні спав і молився Богу. І каже пустельник до того хлопчика:

— Синочку, куди ти йдеш?

Він каже:

— Я вертаюся в своє село. Мій батько старий і сліпий. Іду до нього, може, він ще живий. І несу йому золото.

Каже пустельник:

— А золото яке? Звідки ти його маєш?

— Мені дав, — каже, — розбійник, аби я батькові допоміг.

А той пустельник каже до нього так:

— Золото грішне. Бо ті розбійники ограбували людей. Знаєш, що я тобі скажу? Іди з тим золотом до Бога.

А хлопець каже:

— Дядьку, я не знаю, куди йти.

— Я тобі дам таке зілля, і то зілля тебе там запровадить. До Бога. А Бог дасть такі ліки, що твій батько ще провидить.

Він ночував коло пустельника, і пустельник йому цілісіньку ніч розказував. І сказав йому:

— Як ти будеш іти, зустрінеш на дорозі злого духа. — І дав йому пустельник святу стрічку. — Злий дух не буде тебе пускати, схоче тебе замучити. А ти накинеш на нього оцю стрічку, і зробиться вогонь, і буде злий дух горіти. І ти з ним договоришся, і він тобі зробить, що ти хоч. Скажи, аби він тебе вивіз нагору, до неба. І тоді ти з нього ту стрічку знімеш.

І дав йому пустельник святу крейду, щоби обвів себе тою крейдою, як буде ночувати, щоби злий дух до нього не доступив.

— А те золото, що ти маєш, роздаси душам, котрі в чистилищі. Вони там працюють і моляться, і просяться, аби Бог пустив їх у царство. Але до того царства вони не можуть добитися. Там святий Петро і святий Павло отворяють ворота і приймають до царства небесного, хто є праведний. А ти маєш гріх, але малий. І святі будуть тобі прощати той гріх. Але тебе не будуть пускати ті душі. Скажуть: «Ми тут роками чекаємо, а ти свіжий, і хочеш увійти». А ти їх тим золотом задуриш. Давай кожному потроху і так перейдеш до царства небесного.

І він так зробив. Пішов він від пустельника, і перестріла його відьма. І хоче його поконати, замучити. А він накинув на неї ту стрічку, і відьма стала горіти.

— Забирай це з мене, забирай! — крикнула відьма. — Що ти хочеш, я тобі поможу. Забирай це з мене!

А він каже:

— Вивези мене до неба, і тоді я то зніму.

Вона свиснула, і приїжджає бричкою злий дух Антипко.

— Бери вивези його до неба, і довго там не будь, бо бачиш, я в огню. Треба зняти то з мене геть.

І Антипко повіз його до неба. І каже йому Антипко, аби він скоро скінчив свої діла в Бога і скоро вертався. Бо Антипко має відвезти його назад. Завіз його Антипко аж до чистилища. Іде він, а ті духи до нього кажуть:

— Куди ти йдеш?

А він каже:

— Я йду до святого Петра. І ви підете. Я вам дам золота і з тим золотом ви до нього добудетеся.

Він став роздавати те золото духам, і духи його перепустили. Прийшов він перед Боже царство, клякнув на коліна і став просити Бога, аби його Бог прийняв у царство. І царство йому відчинилося.

— Що ти бажаєш? — питають святий Петро і святий Павло.

Він каже:

— Шукаю помочі своєму батькові. Бо мій батько сліпий і вмирає з голоду.

— А як ти сюди зайшов? Ти маєш документ від якого святого?

Каже він:

— Я ночував у лісі коло святого дядька, коло пустельника, котрий для Бога трудиться, і він спровадив мене сюди, щоби я просив Бога, аби Бог моєму батькові допоміг.

І вони дали йому книжку та й кажуть йому так:

– Іди до батька. Він на тебе чекає. Прочитай йому цю книжку, і він провидить. І буде він ситий. І хто буде цю книжку читати, кожен буде ситий Божим духом, і Бог йому простить гріхи.

Він просився, аби далі був у них, але святий Петро і святий Павло сказали:

— Не можна, бо твій батько на тебе чекає. Як не повернеш до нього, він помре, мусиш їхати до нього.

Він там був три дні, а йому здавалося, що був три години. Каже святий Петро:

— Відьма буде на тебе чекати, аби ти з неї зняв ту стрічку, але ти не знімай, бо вона тебе уб’є. Іди й научай людей тою книгою. Скликай людей до себе і кажи: «Люди, хто в Бога буде вірити, то буде жити і ситий буде». І ти будеш Божий слуга.

Поблагословили вони його, і він пішов. Вернувся він до того Антипка, що його вивіз.

— Я, — каже, — на тебе три дні чекаю, а тебе нема.

— Та я три години там був.

— Три дні! Ну, — каже, — сідай, я тебе звезу.

А як він ішов з царства небесного, дав йому святий Петро таку воду, щоби покропив нею відьму,