Читати книгу - "Ерагон"

— Звісно, умів, — буркнув Бром. — Дурень пихатий, що він собі думав? Я мав би здогадатися, що він тебе не навчив. Мабуть, уважав це зайвою розкішшю.

Старий спохмурнів і сердито посмикав себе за бороду.

— Це означає, що наша робота триватиме трохи довше, от і все, — нарешті сказав він. — Я просто навчу тебе читати. Це не забере надто багато часу, якщо ти старанно працюватимеш.

Ерагон скривився. Бромові уроки завжди були важкими, а викладав він досить безцеремонно.

— Сподіваюся, це справді потрібно для справи, — приречено озвався парубок.

— Тобі сподобається. Із книжок можна дізнатися багато чого цікавого, — запевнив Джоуд, показуючи на полиці. — Ці книги — мої друзі, мої супутники. Вони змушують і плакати, і сміятися, вони надають життю сенс.

— Звучить спокусливо, — погодився Ерагон.

— Учений — завжди вчений, хіба це не про тебе? — втрутився в розмову Бром.

— Мабуть, уже ні, —засмутився Джоуд. — Я повернувся до рівня звичайнісінького бібліофіла.

— Кого-кого? — перепитав Ерагон.

— Людини, що любить книжки, — пояснив Джоуд і повернувся до розмови з Бромом. Ерагонові стало нудно, й він почав розглядати полиці. Його увагу привернула ошатна книга в позолоченій оправі. Обережно діставши ту книгу з полиці, юнак почав зацікавлено її розглядати.

Книга була оправлена в чорну шкіру, яку прикрашали загадкові викарбувані руни. Ерагон торкнувся гладенької обкладинки, насолоджуючись її прохолодою. Усередині текст було написано червонуватим чорнилом. Юнак повільно гортав сторінки. Раптом він натрапив на місце, що відрізнялося від решти тексту. Слова були довгими й плиткими, із витонченими лініями та чіткими кутами.

— Що це? — спитав Ерагон у Брома, показуючи на дивний запис.

Уважно глянувши на сторінку, Бром здивовано звів брови.

— Джоуде, ти поповнив свою книгозбірню? — посміхнувся він. — Де ти це знайшов? Я не бачив її цілу вічність!

— А-а-а, — витягнув шию той. — Це «Доміа абр Вірда». Кілька років тому на пристань прийшов якийсь чолов’яга і спробував її продати. На щастя, я був поруч, тож урятував книгу, а разом із нею й голову того бідолахи. Він навіть не підозрював, що це таке.

— Дивно, що ти витяг саме цю книгу, — сказав Бром до хлопця. — Мабуть, це доля. З усіх речей мого будинку ця — найкоштовніша. Тут описано історію Алагезії від давніх часів до приходу ельфів, закінчуючи кількома останніми десятиліттями, Ця рідкісна книга — одна з найкращих. Коли її було написано, імперії здалося, що вона богохульна, і автора, монаха Гесланта, спалили на вогнищі. Я не знав, що один її примірник таки вцілів. А напис, про який ти питаєш, зроблено прадавньою мовою.

— А про що в ньому йдеться? — спитав Ерагон.

— Це частина ельфійської поеми, що розповідає про роки війни з драконами, — проглянувши текст, пояснив Бром. — Тут описано, як один з їхніх королів, Цереантор, розпочинає битву. Ельфи люблять цю поему й часто її переповідають, хоча трьох днів не вистачить, аби викласти її всю. Іноді вони так гарно її співають, що все довкола ледь не плаче.

Ерагон повернувся на своє місце, ніжно притискаючи книгу до грудей. «Як дивно, — думав він. — Людина давно померла, але й досі промовляє до людей із цих сторінок. Отже, доки існує книга, її думки теж живуть? Цікаво, чи не йдеться тут і про разаків?»

Юнак поволі гортав сторінки, а Бром із Джоудом продовжували собі гомоніти. За якийсь час Ерагон уже почав куняти.

— Ну гаразд, дворецький покаже вам ваші кімнати, — змилостивився, нарешті, господар, підводячись із-за столу й прощаючись із друзями.

— Коли вам буде щось потрібне, смикніть за шворку біля вашого ліжка, — мовив по дорозі слуга. Спинившись перед трьома дверима, він уклонився й зник.

Коли Бром уже заходив до своєї кімнати, Ерагон спитав:

— Можна мені трохи поговорити з вами?

— Ти вже й так говориш, тож заходь, — запросив старий.

— У нас із Сапфірою з’явилась одна ідея, — почав був юнак, зачинивши за собою двері.

Але Бром його спинив, махнувши рукою, і щільно завісив вікно.

— Перед тим, як говорити, — тихо сказав він, — переконайся, що поруч немає сторонніх вух.

— Вибачте, — прошепотів Ерагон, картаючи себе за таку неуважність. — Я тільки хотів спитати, чи можна викликати образ того, чого ти не бачиш?

Бром присів на край ліжка.

— Те, про що ти питаєш, називається наскрізним баченням, — пояснив старий. — Це непогана річ, але вона має один суттєвий недолік. Ти можеш спостерігати лише за тим, що вже колись бачив. Наприклад, зараз ти можеш викликати образ разаків, але місце, де вони заховалися, навряд чи знайдеш. Існують ще й інші складнощі. Скажімо, ти хочеш проглянути сторінку в книзі, яку ти колись бачив. Ти зможеш зробити це тільки в тому разі, якщо книгу буде розкрито саме на ній. Якщо ж ні, то потрібна сторінка буде чорною.

— А чому не можна викликати образи тих речей, яких ти не бачив? — не зрозумів Ерагон. Він збагнув, що навіть із такими обмеженнями це дуже корисна річ. «Цікаво, чи зміг би я бачити на кілька льє вперед, аби вплинути на майбутні події?» — думав юнак.

— А отже, — терпляче продовжував Бром, — для цього ти мусиш знати, куди дивишся й куди спрямовуєш силу. Навіть якщо тобі змалюють незнайомця, побачити його буде майже неможливо, не кажучи вже про те місце, де він неребуває. Ти маєш знати, що саме ти хочеш бачити, перш ніж пильніше роздивлятися цю річ. Я відповів на твоє запитання?

— Але як же це зробити? — не вгавав Ерагон. — Я просто беру й уявляю чийсь образ?

— Не зовсім, — заперечив Бром, похитавши головою. — Це вимагає куди більше зусиль, ніж, скажімо, побачити відбиток на поверхні озера. Дехто з вершників намагався зазирнути далеко в майбутнє, щоб запобігти війні чи ще якому-небудь лиху в Алагезії.

— А можна мені спробувати? — запитав Ерагон.

— Не зараз, — зупинив його старий. — Ти втомився, а бачення вимагає багато сили. Я скажу тобі потрібні слова, тільки пообіцяй, що ти не будеш їх сьогодні випробовувати. Краще взагалі зачекати, доки ми не поїдемо з Тейрма. До того ж, я мушу дечому тебе навчити.

— Обіцяю, — посміхнувся юнак.

— От і добре, — заспокоївся Бром і, нахилившись, тихо прошепотів: — Драумр копа.

— Можливо, коли ми поїдемо звідси, я спробую побачити Рорана, — озвався Ерагон за хвилину. — Хотілося б знати, як він тепер. Я боюся, що разаки його переслідуватимуть.

— Не хочу тебе лякати, хлопче, але це справді можливо, — сумно сказав Бром. — І хоча під ту пору, коли разаки нишпорили в Карвахолі, Рорана там не було, я впевнений, що вони питали про нього. Можливо, навіть бачили згодом у Терінсфорді. У