Читати книгу - "Затемнення"

З двадцяти свідків, які спостерігали появу Холодної Жінки, вижило тільки двоє, і то лише тому, що вона оп’яніла від крові й зупинилася, щоб задовольнити спрагу. Вони побігли до Таги Акі, котрий сидів на раді разом з іншими старійшинами, своїми синами і третьою дружиною.

Почувши цю новину, Яга Ута одразу перевернувся на духа-вовка і побіг, щоб самотужки знищити кровопивцю. Тага Акі, його третя дружина і його сини побігли слідом за ним.

Спочатку вони не могли знайти істоту — лише докази її нападу. Повсюди валялися скалічені тіла, декілька з них були знекровлені. Потім вони почули крики і помчали до затоки.

Купка квілеутів побігла до човнів, щоб знайти спасіння у воді. Жінка пливла за ними, наче акула, і своєю неймовірною силою зламала ніс їхнього суденця. Коли човен потонув, вона повиловлювала тих, хто намагався випливти, і попереламувала їх також.

Уздрівши на березі великого вовка, вона забула про втікачів. Вона попливла так швидко, що її обриси було важко розгледіти, а потім, мокра і велична, постала перед Ягою Ута. Вона вказала на нього своїм білим пальцем і поставила ще одне незрозуміле запитання. Яга Ута чекав.

То була жорстока боротьба. Вона билася гірше за свого приятеля, але Яга Ута був сам, і не було нікого, щоб відвернути її лють.

Коли Яга Ута загинув, Тага Акі залементував у відчаї і кинув їй виклик. Шкутильгаючи, він вийшов наперед і перевернувся на похилого сивого вовка. Так, вовк був старий, але то був Тага Акі, Людина-Дух, і його гнів додав йому сили. Бій розпочався знову.

Третя дружина Таги Акі щойно бачила, як у неї на очах загинув син. Тепер бився її чоловік, і в неї не було жодної надії, що він переможе. Вона слухала кожне слово, яке свідки нападу говорили на раді. Вона чула історію першої перемоги Яги Ута і знала, що його врятував брáтів обхідний маневр.

Третя дружина вихопила ніж із-за пояса одного з синів, які стояли осторонь. Вони були хлопчаками, ще не чоловіками, і вона знала, що вони загинуть, якщо їхній батько програє.

Піднявши над головою кинджал, третя дружина побігла до Холодної Жінки.

Холодна Жінка засміялася, майже зовсім не відволікаючись від бою зі старим вовком. Що їй могла заподіяти слабка жінка з ножем, який ледве подряпає її шкіру, особливо коли вона збиралася завдати Тазі Акі смертельного удару?

Але третя дружина зробила дещо таке, чого Холодна Жінка не очікувала. Вона впала навколішки біля ніг кровопивці й застромила кинджал просто собі в серце.

Кров ринула крізь пальці третьої дружини, оббризкавши Холодну Жінку з ніг до голови. Кровопивця не могла встояти перед спокусою свіжої крові, що витікала з тіла третьої дружини. Інстинктивно вона обернулася до помираючої жінки, на одну лише секунду захоплена власною спрагою.

І тут зуби Таги Акі зімкнулися на її шиї.

Битва не закінчилася, але Тага Акі був уже не сам. Побачивши, як помирає матір, двоє молодих синів відчули таку несамовиту лють, що тут-таки перевернулися на своїх духів-вовків, хоча ще й не були чоловіками. Разом із батьком вони покінчили з істотою.

Тага Акі більше не повернувся до племені. Він так і залишився у вовчій подобі. Цілий день він лежав поруч із тілом своєї третьої дружини і гарчав на кожного, хто намагався її торкнутися. А потім пішов у ліс і більше не повертався.

Відтоді сутички з не-мертвими істотами майже не траплялися. Сини Таги Акі охороняли плем’я, аж доки не підростали їхні сини, щоб перейняти цей обов’язок. У племені існувало не більше трьох вовків водночас. І цього було достатньо. Час від часу кровопивці заходили на наші землі, але вовки захоплювали їх зненацька. Інколи вовк міг загинути, але більше ніколи не повторювалося таке масове винищення, як першого разу. Люди навчилися боротися з не-мертвими істотами і передавали ці знання від вовка до вовка, від духа до духа, від батька до сина.

Минав час, і нащадки Таги Акі більше не переверталися на вовків після досягнення чоловічої зрілості. Лише дуже зрідка, коли відчувалося наближення не-мертвої істоти, вовки поверталися. Не-мертві завжди приходили поодинці або по двоє, вовча зграя залишалася невеликою.

А потім вони прийшли у більшій кількості, й ваші прапрадіди приготувалися дати їм бій. Але їхній ватажок звернувся до Ефраїма Блека так, наче був людиною, і пообіцяв не чіпати квілеутів. Його дивні жовті очі були доказом його слів — що вони не такі, як інші кровопивці. Порівняно з ними, вовків було набагато менше; у не-мертвих не було потреби пропонувати угоду, якщо вони могли виграти битву. Ефраїм погодився. Вони дотримують свого слова, але їхня присутність приваблює сюди інших.

І їхня чисельність призвела до того, що в племені з’явилося стільки вовків, скільки ніколи раніше не було, — сказав Старий Квіл, і на одну мить його чорні очі, глибоко заховані у зморшках, які порізали шкіру навколо них, здавалося, зупинили свій погляд на мені.

— Окрім як, звичайно, за часів Таги Акі, — додав він, а потім зітхнув. — Таким чином сини нашого племені знову несуть тягар і приносять самопожертву, як це робили до них їхні батьки.

Запала довга тиша. Живі нащадки магії та легенд дивилися одне на одного через полум’я із сумом в очах. Усі, крім одного.

— Тягар, — тихо пирхнув він. — А я гадаю, що це круто, — Квілова повна нижня губа трохи висунулася наперед.

По той бік від згасаючого вогню Сет Клірвотер — з очами, розширеними від благоговіння перед братством захисників племені, — кивнув на знак згоди.

Біллі засміявся низьким і довгим сміхом, і здалося, що магія згоріла у тліючих жаринах. Зовсім несподівано зібрання знову стало колом друзів. Джаред кинув у Квіла камінцем, і всі засміялися, коли той підскочив. Ми знову загомоніли, розмовляючи і жартуючи, як зазвичай.

Лі Клірвотер не розплющувала очей. Мені здалося, що я побачила на її щоці щось блискуче, схоже на сльозу, але за мить, коли я подивилася знову, її вже й сліду не було.

Ані я, ані Джейкоб не розмовляли. Він так принишк біля мене і дихав так глибоко і рівно, що я подумала, наче він засинає.

Мої думки блукали десь далеко, за тисячу років. Я думала не про Ягу Ута й інших вовків, не про прегарну Холодну Жінку — я лише трохи її уявила. Ні, я