Читати книгу - "Промінь"

— Що?!

— Так-так, я дурна. Знаю. Я вірила, що ми будемо тепер усе життя разом. Потім усе викрилося, він утік, щоб не посадили. Ні слуху ні духу, природно. Уся школа в курсі, батьки, зрозуміло, теж. Мати просто сказала мені, що думає про таких, як я. А вітчим…

Вона замовкла, ніби рот їй заткнули кляпом. Затамувала дух. Мовчала кілька хвилин. Денис чекав.

— Одно слово, — сказала Еллі іншим голосом, на октаву вище. — Якщо я вступлю в Пекінський університет, і вони обоє побачать, що я… змогла це зробити… то це буду я, якою себе пам’ятаю. Якщо ні — це буде аморфна чужа дівка, не я. Шльондра й ледарка, якій за кокетство ставили відмінні оцінки… з першого класу.

— Слухай, це травма. Еллі, ти воюєш з примарами. Тобі байдуже, що вони про тебе подумають.

— Моя люба мама? Вітчим, який замінив батька?!

— Так! Хоч ти вивернись навиворіт, хоч полети на Місяць без скафандра, вони не оцінять! Вони або приймуть тебе, або… змирись, ніколи не приймуть, але при чому тут навчальний ґрант?!

— Я піду, — Еллі встала.

Він наздогнав її у дверях. У нього зовсім не було досвіду, зате він знав, що таке бути любленим, а вона до своїх сімнадцяти років, схоже, тільки здогадувалася.

О пів на четверту ранку він прокинувся. Еллі підключила свій телефон до його зарядного пристрою, і, лежачи в ліжку, переглядала статистику «Променя». Синювате бліде світло заливало її лице знизу, їй це на диво личило: і загострені вилиці. І втягнуті щоки. І круги під очима.

— Що там? — пробурмотів він спросоння.

— Вони стали щасливіші. Осмисленість — сімдесят дев’ять.

— Чудово. Що ближче до Прибуття, то буде легше.

— Можеш вибрати Марго, — сказала вона, не відриваючи очей від екрана. — Я зрозумію.

Він потягся й поцілував її. Вона впустила телефон на килим біля ліжка.

Якби хтось напередодні сказав йому, що він може бути щасливий тут, у цьому будинку, в цій кімнаті — він би луснув зо сміху й заплював би співрозмовника жовчю. Але щастя, як і сенс життя, пов’язані з реальністю не прямо, мотузкою — а побічно. Запахом. Димом.

— Вітаю вас, учасники експерименту.

Після інциденту на краю басейну Марго неначе поменшала на зріст. Коротке світле волосся трохи відросло, і вже не стирчало їжачком — поникло. Денис почував до неї жаль, зневагу й побоювався: як триногого чужого хом’яка, який, можливо, хворий на сказ.

— Ми приступаємо до третьої, заключної декади. Зверніть увагу на статистику: Населення — 512. Щастя — 46 %. Цивілізованість 75 %. Осмисленість 77 %.

Славік, розгублено всміхаючись, сидів на своєму місці. Еллі милувалася ним щосекунди — не могла стриматися, сиділа з мрійливим виразом на обличчі.

Денис і Еллі провели прекрасний ранок, валяючись у ліжку й по черзі запускаючи чайник — той кипів разів п’ятнадцять. За п’ять хвилин до початку чергового впливу вони без чаю, душу й сніданку подалися в офіс, і вже на сходах Еллі поставила питання, яке її гнітило:

— При вашому розриві в рейтингу зі Славіком… Що ти можеш зробити, щоб дорости до нього?

— Мені не треба до нього доростати, — безтурботно відгукнувся Денис. — Це він нехай гримнеться.

Еллі не зрозуміла, але, довіряючи йому, промовчала.

Марго з першого погляду оцінила стосунки Еллі й Дениса, і ще більше занудьгувала:

— Я готова впливати. Промінь, я готова впливати.

— Славік теж готовий, — миттєво парирував Денис. — Так, Славко? Якщо що, ми з Еллі за тебе…

Еллі стривожилась, але нічого не сказала.

— Я готовий, — Славік подивився з тривогою. — Тільки що робити, я якось випав… із ситуації. У мене голова розбита, розумієш…

— Нічого страшного, — Денис доброзичливо кивнув. — Учора ти розповів нам свій план… стратегічний. А хотів ти зробити от що… — він підсунув Славікові аркуш паперу з текстом друкованими літерами, наче для дошкільняти.

— Промінь, моя черга, — тьмяним голосом нагадала Марго.

— Вплив здійснює учасник, за якого віддано голоси більшості команди.

Марго знітилася. Денис заохочувально всміхнувся Славіку.

— Промінь, — Славік читав, не відриваючись від папірця. — Вплив такий: енергетик Гнат Старостин виявляє джерело додаткової потужності під час перерахунку продуктивності кваркових… бля. Ну й заплутано все.

Гнат був неуспішним тенісистом, поганим письменником і дуже слабким інженером. У всіх рейтингах він посідав останні рядки, але, на відміну від братів і сестер по нещастю, залишався до цього цілком байдужий. Мовчазний, похмурий, неохайний в одязі, рівний у спілкуванні з усіма, Гнат возився з розрахунками просто для розваги, заздалегідь знаючи, що нічого не вийде, і нітрохи через це не засмучуючись.

Коли одна з його моделей раптом виявилася робочою, Гнат нічого особливого не відчув — він був близький до того, щоб утилізувати розрахунки, як чинив з усіма попередніми невдалими моделями. В останню мить задумався й зрозумів, що, можливо, застосування його розрахунків підвищить продуктивність основного реактора в півтора рази. Нічого нікому не пояснюючи, він розіслав матеріали всім повнолітнім на кораблі і ліг спати.

Він не врахував того, що інформаційні ящики членів екіпажу були налаштовані на ранжирування повідомлень: перевага для відправників високого рейтингу. Тому Гнатова розсилка провалилася на самісіньке дно списків, ризикуючи нікому й ніколи не трапитися на очі, відлежатися в незатребуваній пошті належний час і бути вбитою при черговому чищенні скриньок.

Однак Ліза, що нехтувала системою рейтингів, як можна нехтувати живою істотою, побачивши в особистих повідомленнях Гнатові файли, відкрила їх насамперед. Її інженерної освіти вистачило якраз на те, щоб зрозуміти: тепер багато що зміниться, і, ймовірно, на краще.

Команда енергетиків «Променя», що звикла називати себе словом «еліта», на екстреній нараді була схожа на юрбу