Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«ви нічого не бачите»
«ви не можете цього відчинити»
«ви одержуєте 89 очок ДОСВІДУ за вдало відчинений багажник».
— Що це?
Майже навпомацки іржавий метал. Як ворухнути мишкою:
— Клак-клак, — і натиснути на F1:
— Оце:
«металевий брухт»
— А я можу?
«Ви Можете Використати Це»
Якщо, звісно, вистачить «пунктів сили».
— Аго-о-ов!
— Там нікого нема.
Огледітися й пошкодувати, що багаття таке маленьке.
— А де вони?
— Хто?
— Підземні мешканці.
— Ще коли був перший підземний вибух…
— Вийди до мене.
— Гарний брухт.
— Вийди.
— І великий пістолет.
— Та вийди ж бо.
І посміхнувшись, він увімкне фари своєї машини та вийде на світло.
Мешканець Міста, яке Не Витримало Вибуху. Представник п’ятого покоління людей, що не відали нічого, крім червоно-чорного неба.
Машина. Ну, майже… Майже машина — дім, танк, фрагмент фортечного муру, «штурмовик-19», «дробар каменів та стін».
Довгі поли плаща, намотаний на ліву руку ремінь поламаної гвинтівки.
— Ядерний Чоловік.
— Та ні.
— Мешканець руйновищ.
— Це моє Місто.
— Той, що Вижив.
— Один із Тих, Що Вижили.
— У час Великого Вибуху?
— У час цієї війни.
І не попередивши:
— Обережно! — схопив мене за плече, пригнув і стрельнув над моєю головою.
— Гах! — тричі. З трьох стволів: — Гах-Гах-Гах!!!
І двоє високих чоловіків у довгих чорних плащах упали на каміння.
— Дякую, що врятував мене.
— То їдемо?
— Їдемо, — в його майже машині. В його оселі, танкові, «штурмовику-19». Тримаючись за якийсь нерівний гак, що дзеленчав ланцюгами.
Розділ 7Два прожектори освітлювали нам дорогу.
Машина-штурмовик-дім летіла крізь місто. Торох! Прохромлюючи стіни. Торох! Здіймаючи в повітря каміння. Гусеничним гуркотом розганяючи чудовиськ.
Поворот, скреготіння та брязкіт — і очі, що спалахнули серед руїн.
— Хто це?
Чудовиська стрибають на руйновищі. Гарчать. Розмахують довгими руками. Люто деруть на собі майже зогниле рам’я.
— Вони безпечні.
Постріл у повітря:
— Бах!
І вони щезли. Руїни знову безгомінні.
Поворот — скреготіння та брязкіт. Вивіска «Ми зробимо для вас…».
— Торох! — рухнули на нас цеглини. Через головний вхід зруйнованої крамниці.
Повз штурмовик, що мигнув з віддаленого перехрестя прожектором.
— Загальмуйте!
Підняти люки.
— Вони не завдадуть нам жодної шкоди. Якщо ми не впиратимемося.
По очах б’є сліпуче світло миготливого прожектора:
— Можете їхати далі.
Закляклий на роздоріжжі поліційний штурмовик. Скелети на обгорілих сидіннях. Уже без снарядів та кулеметних стрічок. Витрачаючи останні батареї на роботу єдиного вцілілого прожектора:
— Загальмуйте!
— Він завжди стояв тут, — частина його світу, нові легенди натомість знищених Вибухом. — Не можна проїхати й не зупинитися. Не можна підійти до нього, щоб не померти. Не можна вимовити вголос напис на ньому, бо інакше він прийде до тебе глупої ночі.
— Не можна проїхати й не зупинитися.
Ті, котрі мчали нам навздогін, теж загальмували й дозволили штурмовику з написом «поліція» на борту засліпити їх.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга», після закриття браузера.
