Читати книгу - "Захребетник"

Більше нема чого обчислювати.

Більше ні до чого додавати й віднімати, множити й ділити, бо шлях від умови до розв’язку пройдено відтепер та навіки, а нових шляхів нікому прокладати.

Підсумок підбито.

— О!

От і все, що залишилося від гармонії.

Стогін переляканих істот.

Юнак тремтів, благаючи смерті. Йому здавалося, що він потрапив на останні сторінки підручника, туди, де чекають безжальні вбивці — відповіді на питання, і страшнішого фіналу він не міг придумати.

Слова на стінах догоріли й погасли.

Лише ворушилася над головою рука велетня.

— Я прокинувся від холодного поту, панове.

Скарбівничий узяв із рук гвардійця миску з паруючою печенею. Кивнув головою на знак подяки, поставив поруч із собою і взяв чашу з вином. Зазвичай помірний, він одним духом випив півкелиха й лише після цього звів очі на співрозмовників.

Ні, маги не сміялися.

Пумпернікель був вельми вдячний їм за це.

— Декому я розповів про той сон, — хлопець утяг голову в плечі, немовби в темному піднебессі вже намітився контур велетенської долоні. — Дехто зрозумів, дехто приховав посмішку або знизав плечима. Що ж, кожному своє. Додам тільки, що то був перший випадок, коли я побачив жахливу руку, яка підбиває підсумок. Перший, але не останній. Незабаром я помітив: якщо розповісти про видіння кому-небудь, воно втікає від мене. Спасибі, сьогодні я матиму спокійну ніч.

Знайомий гвардієць приніс ще дві миски й стосик коржів. Потім вояк повернувся до ескорту біля багаття, і його хрипкий баритон приєднався до виспівування хором пісеньки «Миленька С’ю».

— Скільки вам тоді було років? — запитав мисливець на демонів.

— Вісімнадцять.

— На п’ять років старший за мене…

— У якому розумінні?

Венатор посміхнувся.

— У розумінні дня зустрічі з великим страхом. Мені було тринадцять… Певен, мій страх такий самий смішний, як і ваш. І такий же страшний. Вони часто ходять пліч-о-пліч: смішне та страшне. Ми просто вдаємо, що розрізняємо їх, цих братів-близнюків.

— Ти нічого мені про це не розповідав! — зауважив Матіас Кручек, наминаючи печеню. — А я, між іншим, твій друг дитинства!

— Що тут розповідати?.. Втім, гаразд. Слухай.

Три роки навчання в найкращого у світі венатора — це ого-го!

Уважай, диплом з відзнакою — в кишені.

Час — до діла.

Жаль, Гарпагон Понурий, наставник юного Фортуната, цілковито відповів своєму прізвиську. Адже є такі люди, з яких зайвого доброго слова не вичавиш. Із Гарпагона, страховиська всіх інферналів, ні доброго, ні лихого, ні нейтрального — жодного слова не вичавлювалося без особливої потреби. Хоча з друзями й колегами венатор бував цілком говіркий.

Зате з учнем…

День народження тринадцятилітній учень зустрів, як звичайно, — серед тиші й на самоті: стирав пил із товстелезних гримуарів, мив закіптюжені реторти, полірував жезли — символи влади — та товкмачив, щоб од зубів одскакувала, чинну класифікацію демонів за Триєру-Лапфурделем:

— Дев’ятий чин — спокусники й злозичливці; восьмий чин — обвинувачі та спостерігачі, сьомий чин — сіячі розбратів; шостий чин — посудини беззаконня… Ні, посудини — це третій! А шостий… Лжечудодії? Карателі? А, згадав: шостий чин — повітровладці, що напроваджують заразу!

Попереду бовваніли ще три класифікації — планетарна, за родом занять та за ділянками впливу. Слово честі, хотілося взяти за чемери мудрих класифікаторів, які живого демона, мабуть, й у вічі не бачили — та надавати їм, як слід, ще й коліном під зад на остаток!

Ми — мисливці чи жалюгідні зубряки?

Слід зауважити, що Фортунат «живого демона» теж поки що не бачив. Тільки самохідні опудала в залі для навчальних поєдинків. Ну, картинки не беруться до уваги. На картинках будь-який дурень…

«І коли був малим, — підказала пам’ять. — Пам’ятаєш, ти сидів на огорожі, Матті ховався за кущем жасмину, а купа фіолетового гною на ваших очах зжерла фокстер’єра Шумка? Ти тоді ані краплі не злякався».

А зараз — і поготів, відповів на згадку Фортунат. Жменя «пекучих голок» із рукава, шістнадцяте закляття Вінера в контроктаві… Голос, щоправда, тільки почав ламатися. З контроктавою — кепсько. Але бойова мобілізація ресурсів — і півень басом закукурікає! Лівою рукою — помах Трьох Лекал, із краплинним скиданням…

Захопившись, він зобразив Три Лекала й ледь не розбив улюблену вчителеву реторту. З переляку забувши, що Гарпагона немає вдома, юнак забубонів уголос класифікацію за ділянками впливу:

— Смерть — ваалберити й бабаели; ненависть — андраси та