Читати книгу - "Час кохати, Ерін Кас "

Випалюю цигарку. Одну за одною, у пошуках рішення. Коли на вулиці повністю темніє, встаю, знаходжу телефон й набираю її номер. Довго слухаю гудки, що неприємним монотонним звуком дряпають розхитану нервову систему.

— Алло? — її тихий голос ріже слух безмежним сумом.

— Саш, не зайнята?

— Ні, виходила з кімнати.

— Ми можемо поговорити?

— Ти мене кидаєш? — розриває душу на клапті.

— Вийдеш? Я зараз приїду.

— Вийду, — переривисто видихає.

Хапаю ключі й виходжу з квартири. Не знаходжу собі місця, і рішення теж. Його немає. Правильно вчинити не вийде. Комусь все одно буде боляче. Та якщо задуматись, найуразливішою є дитина, яка ще не народилася, тому все потрібно зробити максимально в її інтересах.

Коли під’їжджаю, Саша вже стоїть. Мовчки сідає в авто, зціпивши пальці на колінах. Рушаю в напрямку набережної. Там паркуюсь і розвертаюся до неї.

— Саш… — промовляю тихо.

— Не муч мене, — видихає з болем. — Кажи, — кидає на мене розгублений погляд.

— Я… — слова застрягли і не бажають промовлятися. Натомість з грудей рветься дещо інше. Те, що змінило мене за зовсім короткий час. Те, без чого я вже себе не уявляю. — Кохаю тебе, — злітає з моїх вуст, наче так і має бути. Ніби це ті головні слова, які потрібно було озвучити саме сьогодні.