Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

- Налийте мені вина, - говорю до бармена, який досі зиркає на мене, неочікувані слова для себе.

- Якого? - цікавиться та одразу каже варіанти. - Є червоне, рожеве та біле. Сухе чи напівсухе?

- На ваш смак, - не беру до уваги його слова.

- Добре, - киває.

За якісь три хвилини п'ю вино. Сьорбаю рожеву солодкувату рідину з полуничним запахом. Непогане пійло налив.

Дурна ідея заливати негативні емоції спиртним. Проте інакшого варіанту не бачу…

Через двадцять хвилин уже сиджу з третім келихом. Відчуваю, що у голові грає веселий хміль. Він співає жартівливі пісні, а мені у відповідь чомусь жахливо сумно. Так сумно, що дійсно зараз дам сльозам волю.

Якщо Денис виклав таке фото, то там точно вже щось більше, аніж танці… Від подібних думок міцно стискаю бокал, що здається зараз він трісне, та допиваю залишки вина.

Буду брати четвертий? Ні! Нічого не хочу! Ставлю келих та зісковзую зі стільця. Із ногами біда - ледве стою. Мене хитає. Хочеться сісти назад.

- Маргарито, я вже є, - роздається за спиною голос Германа.

Я моментально розвертаюся до нього. І бачу, як його обличчя змінюється в емоціях. Воно було нейтральним, але мій вигляд робить його здивованим.