Читати книгу - "Право на пиво"

Олександр скрипнув зубами. Він не помилився — перед ним сидів ще тільки початківець, але вже екстерном закінчений псих. І часу на розмови з ним було шкода, і відвертітися не вдавалося.

— Точніше, — поспішив виправитися хлопець, побачивши, що повів розмову не в те річище, — почав не я, а інститут фізики. Вони там щось придумали… Із часом, простором… Загалом, вийшло чудово, тільки в обмежених… е-е-е… межах і тільки з рідиною. Доробити ніхто не може. Чомусь…

Олександр пригнічено зітхнув.

— Hi, будь ласка, вислухайте! — заскиглив хлопець так зворушливо, як може скиглити вовкодав, якому не дали задушити схопленого вовка. — Мені дуже потрібна ваша допомога, мені дуже потрібні ваші гроші… Лише триста п’ятдесят доларів, щоб відкупитися від армії! А цей винахід принесе вам більше! Мільйони! Мене через нього з кафедри поперли, а вас воно зробить багатієм! Повірте!

У їхній бік уже косували зацікавлені працівники заводу, особливо ті, що стояли біля холодильників із продукцією фірм-конкурентів. Шукаючи підтримки, Олександр глянув на бармена.

Бармен, людина, яка знала свою справу і звикла до складнощів з відвідувачами, здається, цього разу розгубився. Точніше, він завмер, як сфотографований, не відводячи очей від перекинутої догори дном банки пива. З банки двома струмочками-змійками, бурштиновими на лакованому дереві, спливав шляхетний напій…

Отут Олександр зрозумів, що напій уже хвилин п’ять як витікав, а до цього його півгодини з успіхом цідив студент-невдаха.

Олександр підхопився й згріб зі столу бляшанку. Густий переливчастий у приглушеному світлі стрижень рідини, як змій-розвідувач з «Безодні» Камерона, заструмів з отвору вертикально вниз і обірвався, не дійшовши до підлоги. Олександр потрусив банкою, і струмочок, немов прив’язаний, покірно задзижчав слідом.

— Неймовірно, — прошепотів він.

— Ну а я що казав?! За це і поперли! — жалібно проголосив хлопець. — За застосування загальнолюдських знань до власних ницих потреб…

І заломив за банку таку ціну, що за неї можна було півлітрову виливати з золота і по всьому периметру інкрустувати діамантами. Куди там цим доларам…

Чутки про новий сорт пива і про нову чудову тару ходили заводом уже два тижні, починаючи з сімнадцятого лютого, і весь цей час ніхто не міг збрехати нічого конкретного. Говорили, що пиво буде відкриватися з двох боків, завдяки новому морфологічному сплаву; що розробляється сорт — «Космічне», розлите в банки з композитів і нанофібрів, які витримують тиск у 300 атмосфер і перевантаження в 25 «же», неминучі при доставці контейнерів на орбіту в балістичних снарядах. Йому ж таки відразу приклеїли аналог «Підводне», яке можна пити в оточенні солоної води, — поверхневий натяг пухирців напою відштовхував будь-які сторонні суміші, навіть слину. Олександр, почувши нову гіпотезу, гідну інституту перспективних розробок, тільки посміювався. І знову, неначе водолаз з «Підводним» у глибину водойми, заглиблювався в працю.

Завісі таємничості призначено було нарешті-таки відкритися під час офіційної презентації партії дослідних зразків перед радою директорів у просторому кабінеті, який повністю відповідав такому випадкові.

Четвертого березня, о п’ятій годині вечора двадцять пар уважних очей буквально прикували Олександра до планшета, поруч з яким на помпезному постаменті розташувалася шухляда з дослідними зразками. Безумовно, директори очікували на байки про «же» і «атмосфери», і на язиці в кожного вертілися давно заготовлені запитання на зразок: «Кого ви вважаєте потенційними споживачами такої продукції, і чи буде вона конкурентноздатною в обраному вами сегменті ринку?» Тому Олександр подумки відповів «Не дочекаєтеся!», згадав понеділок, коли чотири години поспіль з неприхованим задоволенням випробовував зразок і, взявшись у боки, почав:

— Це нововведення викличе величезний інтерес до нашої продукції у всьому світі.

А потім, піднявши дослідний зразок якнайвище, перекинув його догори дном, точнісінько, як заповзятливий здоровань два тижні тому. Утім, не точнісінько. У цьому випадку маркетинговий хід був ефектнішим.

У кабінеті ойкнули, коли дорогоцінне пиво з характерним дзюркотом полилося вниз, і з полегшенням зітхнули, коли струмок завис у тридцяти сантиметрах від підлоги. Точніше, від дорогого і чистенького паласу, на який досі чудом не було пролито тут не каву… Не зупинившись на цьому фокусі, Олександр став крутитися на місці, так що відцентрова сила перевела низку бурштинових бісерин у горизонтальне положення. Потім — «вісімка»…

— Шукшин, Шукшин, досить! — перервав представлення директор технологічного відділу. — Поясніть, як ви це робите.

— А дуже легко! — намагаючись віддихатися після танцю, сказав менеджер. — Коли в банці стає менше п’ятдесяти відсотків умісту чи коли рідина віддаляється далі, ніж на метр, спрацьовує механізм переміщення в часі… Ну, і в просторі.

У залі зашепталися. Хтось пирснув.

— Докладніше про механізм, будь ласка.

— Ну, докладніше я сам не зрозумію, там креслення Кухіна додаються, якісь формули, — Олександр кивнув на товстеньку, завдяки тричі розкопійованому матеріалу всередині, папку. Мовляв, ознайомитесь на дозвіллі. — А моя справа маленька — пояснити комерційний принцип, — Олександр демонстративно відсьорбнув з банки.

І відразу голосно відхаркався, добре хоч, що плювки не досягли дорогого паласу.

— Вибачте, не той зразок.

Відкрив незаймано білу баночку з контейнера, демонструючи новий багаторазовий клапан.

— А навіщо це? — запитав директор з постачання.

— Потім поясню. Головне, що я зараз візьму та й вип’ю півбанки.

Погрозу в кілька ковтків Олександр, звичайно ж, виконав. Не без задоволення.

— Ну то й що? — поквапили його.

Олександр завовтузився зі смужкою спресованої вати. Коли йому все-таки вдалося дістати одну з пакета, він занурив її в почату банку і, витягнувши, показав, скільки там залишилося пива.