Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Оповідь автора

Субота,за декілька годин до приїзду Сергія

На невеликій заправці,що знаходиться прямо за виїздом з міста, стояла одинока іномарка. Проте, погляд вона притягувала не через те, що була одна. Марка автомобіля була дуже дорогою і, тому,було дивно, що вона приїхала заправлятися саме сюди. 

Можливо,якби працівник заправки був більш зацікавлений у своїй роботі,то б звернув увагу на цю диковину. Але так як він вже третю годину поспіль переглядав одну передачу за іншою,то нікому не було діла,що робилося в нього під носом. Автомобілі,які виїжджали з міста мали повні баки і поспішали залишити пил міста,щоб провести декілька вихідних на природі. Погода нарешті радувала своїм теплом, тому,місто практично вимирало.

Ніхто не звертав увагу на жінку,яка нервово постукувала своїм дорогим манікюром по не менш дорогому кермі,тієї ж іномарки. Вона була в темних окулярах і в легкій хустинці,що повністю закривала її волосся. Єдине, що можна було сказати з стовідсотковою впевненістю так це те, що жінка була ще доволі молодої. Оскільки,раз за разом хмурячи свій невеликий лоб,зморшок на ньому не з'являлося.  З приводу її зовнішності більше було сказати нічого. Проте, дуже прискіпливо оглянувши її з верху до низу, можна було побачити ще дещо. Вона була занадто сильно одягнена,що було дивно, зважаючи на погоду. Можливо в цьому винний її кондиціонер, який був увімкнений на повну. Або ж,ця жінка любила більш закриті речі,що буває рідкістю для молодих представників прекрасної статі. Хоча ми живемо в такому столітті,де вже мало кого здивуєш своїм зовнішнім виглядом. Мода все частіше повертається до молодості наших бабусь і дідусів. Єдине, що можна сказати,так це те,чи личить особі чи не личить її лук,використовуючи новий термін.

Через півгодини очікування,на вищевказаному місці, з'явилося ще одне авто. І скажу я вам,що це було зовсім протилежне попередньому. Можливо б, ніхто не звернув на нього уваги,якби воно не рухалося в сторону нашої незнайомки. Якби далі в нього б не відчинилися дверцята, звідки б не висунув голову, симпатичний,але викликаючий страх чоловік.

Між водіями автомобілів здійснився швидкий обмін, який ніхто не помітив. Мало того, навіть не збирався помітити. Після чого,дві зовсім різні авто і не менш різнІ люди в них, роз'їхалися в різні сторони,з надією, що доля більше не зведе їх ніколи разом.

Єдине, що кинулося в очі на остаток..Так це те,що обидвоє були задоволені своїми діями,показуючи світу усмішку,яка не передбачала нічого хорошого....

Будинок Надії 

(Наш час)

Надія 

Я продовжувала підійматися сходами під чіпким поглядом Сергія,який не передбачав для мене нічого доброго. Принаймні,так мені тоді здавалося...

-Сергій Миколайович, доброго дня,що привело вас до мене,-зайшла я здалеку, тому що мене лякав і насторожував його зовнішній вигляд.

-Доброго?Ви серйозно?-менш радісно і ввічливо почав говорити до мене бос.

-Щось сталося?-переводжу одразу до справи,бо думаю, що просто так він би до мене не приїхав.

-Ви ще маєте совість запитувати,-вводить мене в ступор Сергій,своїм майже криком.

-Тримайте себе в руках. Я вам не груша для биття. Зайдемо всередину і спокійно про все поговоримо. Тому що,я не хочу, щоб мої сусіди потім мали,що обговорювати цілий місяць,-намагаюся заспокоїти і себе,і його. Тоді спокійно відчиняю двері і заходжу. Далі роззуваюся і прямую на кухню, щоб якось зайняти свої руки.

Ззаду чути гуркіт дверей і тяжкі кроки Сергія. Ледве стримую себе, щоб не зірватися і накричати на нього за недбайливо ставлення до моєї власності. Тим паче,місця,де я народилася і прожила всі свої роки,за винятком часу навчання, який я провела в столиці,але це зовсім інша історія.

На кухні ставлю чайник і на автоматі дістаю дві чашки. 

-Чай чи кава,-повертаюся я до Сергія, який стоїть у дверях і далі продовжує свердлити мене поглядом.

-Серйозно? Може ще я в магазин зганяю по торт,-глузує з мене Сергій,а я вже стримуюсь з останніх сил.

-Значить, кава,-ледве вимовляю, щоб ненароком не перейти на крик і не розбити ці чашки в нього на голові.А ще краще щось добавити в ту каву, щоб він іншим разом думав про те, що говорить і з яким тоном. Мені іноді здається, що він не бачить в мене жінку,а якогось робота у спідниці.

Чайник клацнув, повідомляючи про те, що вода закипіла. Я заливаю окріп у чашки і ставлю їх на стіл.Правда,на всяк випадок,ставлю їх в різні кінці столу, щоб бути подалі від цього розпіреного індика.

Я сідаю за стіл і дивлюся на Сергія, поглядом вказуючи, щоб сідав, також. Той, деякий час дивиться на мене,наче я несповна розуму,але потім здається і все ж присідає навпроти.

-Тепер кажіть, що такого сталося, поки мене не було цих декілька годин,-починаю розмову я і запитально дивлюся на боса. Здається, що в нього всередині бурлить цілий вихор і він ледве стримується.

-Ви, дійсно не розумієте?-продовжує він свердлити мене поглядом.

-Ні,не розумію. Взагалі навіть близького поняття не маю чого ви прийшли сюди до мене в такому настрої,наче я вам зробила шось погане,а тепер корчу з себе невинність,-трохи не стримуюсь я. А що і так довго трималася. Та й взагалі,я ще трохи злюся на нього за вчорашнє. І тільки те, що я знаю причину його поганого настрою і скоріше всього,тих необдуманих слів, рятує його від того, що я ще не виставила його зі своєї квартири. Ну і ще можливо те, що я хочу далі мати можливість бачитися з Софією. 

Здається, що до Сергія нарешті доходить,що я дійсно не розумію причину його візиту до мене. Тому, він опускає нарешті свої очі і дістає щось з кишені свого піджака. На вигляд це звичайний конверт і, якщо чесно,то я не маю ніякої здогадки,що може там знаходитися. Останнім часом я не надсилала нікому листи. Та й взагалі,за своє життя я їх відправляла досить мало. Зараз,в часи інтернету і різних технологій, листування стає не дуже популярним. За винятком,ділової переписки або можливо чиєїсь романтичної вигадки.