Читати книгу - "Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен"

— Тетяно Юріївно, — Іван Геннадійович голосно зітхнув. Знову дістав хустку, недбало провів нею по чолу, — це правда, що Ви зустрічаєтеся зі стриптизером і, не соромлячись, відвідуєте його клуб? — несподівано спитав він, і я ледь не вдавилася повітрям від страху.

— Що… ем… ні…

Звідки він дізнався про Руслана? Може, Іра проговорилася. Ні, вона не могла. Невже колишній чоловік мститься? Чи тато? Він поскаржився Івану Геннадійовичу? Дуже навіть у його стилі.

— Ви хоч розумієте, — ректор нервово закрокував кабінетом, поки я стояла в повній розгубленості, — що підриваєте свій авторитет в очах студентів, колег? Псуєте репутацію університету своєю поведінкою? Ви це розумієте чи ні? Вам скільки років? Як можна так ганьбитися?

— Я не зустрічаюся з ним, він мій сусід, — відповіла чесно. Адже ми справді з Русланом не зустрічаємося. Про наше секс-навчання я вирішила завбачливо промовчати.

— А в мене інші відомості, — Іван Геннадійович невдоволено вишкірився, — чи Ви хочете сказати, що Ваш батько збрехав мені?

Ех, таки це був батько. Господи, коли він перестане лізти в моє життя?

— Це непорозуміння, — я натягнуто посміхнулася, намагаючись приховати наростаюче роздратування, — тато все не так зрозумів. Ми лише сусіди. І не більше. Жодних стосунків…

— Тетяно Юріївно, годі, — ректор провів язиком по нижній губі, ніби не повірив жодному моєму слову. — Якщо я дізнаюся, що Ви продовжуєте псувати ідеальну репутацію університету, то я просто Вас звільню.

— Але...

— І не подивлюся на дружбу з Вашим батьком. Вам зрозуміло?

— Мгу, — тільки й змогла видавити з себе. Роботу втрачати не хотілося. Та й через що? Це моє особисте життя, і я можу робити все, що хочу поза університетом. Але ж це помста. Помста тата за любого зятя. Помста, що зганьбила його своїм розлученням.

— От і чудово. Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного. І мені не доведеться вживати таких кардинальних заходів.

— Так, звичайно, все буде добре, — здавлено відповіла, хоч душу розривало від обурення. Люті. Образи.

— До побачення, Тетяно Юріївно.

Ректор, наспівуючи невідомий мені мотив пісні, пішов на вихід. Я ж не рухалася і дивилася йому в спину, намагаючись не розревітися. Тільки коли його постать зникла за дверима, вдихнула велику порцію повітря і повільно видихнула, намагаючись повернути собі колишній спокій та гарний настрій.

Все нормально... Нічого страшного не сталося...

Дістала мобільний із сумочки, зауважила, що до консультації залишилося лише десять хвилин. Потрібно поквапитися.

Рваними рухами пригладила неіснуючі складки на спідниці та побігла до бібліотеки.

Знову в коридорі гомоніли і гасали туди-сюди студенти.

Я спробувала обійти їх, але на шляху до книгосховища врізалася в чиїсь широкі груди. Випустила сумку. Телефон та ключі випали з відкритого відділення.

— Руслане, а ти що тут робиш? — не повірила я своїм очам і крадькома озирнулася.

Хоч би ректор його не побачив.

— Танюш, — сусід нахилився і подав мені сумку, — я хочу тебе дещо попросити. Взамін на бажання, що ти заборгувала.