Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

Додумати мені не дав Емерік. Він швидко підняв голову. Вдивився мені у вічі, а потім обернувся.

Хлопчик зник тієї ж миті, коли вказав мені на тріщину. Тому демон оглянув порожній кут і повернувся до теми нашого договору:

- Добре, - поблажливо сказав він мені. - Доживеш до кінця обряду, - він махнув рукою Ханні, і дівчина неохоче відпустила мене, але далеко відходити не стала. Чоловік відвернувся і пішов до басейну, пояснюючи на ходу, немов знайшов нарешті вдячного слухача. - Я довго вдосконалювався у захопленні чужих тіл. Моє заклинання могло б використати будь-які слова цього тіла, щоб створити з них дозвіл захопити свідомість. Але якщо вже цей хлопчик воліє мовчати, я піду іншим шляхом.

Емерік підняв руки над головою. Над розкритими долонями почало розгорятися світло. Тонкий шар крові на дні басейну скипів. Локайн стиснувся в грудку, згорбився, опустивши голову до колін і сховавши обличчя.

Далі зволікати не можна було. Зараз він забере тіло хлопчика та витіснить душу дитини назавжди. Ніхто не встигне його зупинити.

Символи по краю басейну налилися тьмяним рожевим світлом.

Сил виявилося замало. І мені доводилося молитись, щоб їх вистачило на те, що я задумала. Діяти почала швидко. Першим заклинанням знеболила все тіло, після чого змахнула рукою у бік Ханни. Потік енергії навіть не відміряла, тому легку дівчину просто знесло до стіни. А я усвідомила, що мій наступний удар буде останнім, і права на помилку у мене немає.

- Що ти…

- Локайне, став щит!

У відповідь на мій крик виникли аж два щити. Над Локайном, ніби він тільки й чекав на мій дозвіл. А може, йому підказав наш спільний друг.

Другий щит звів навколо себе Емерік, готовий відбити будь-яку атаку. З демонічними щитами мені не впоратися. От тільки я й не збиралася це робити.

Всі сили, що залишилися, я вклала у викид енергії, яку направила в стіну. У ту тріщину, яка приховувала за собою стару конструкцію підземелля. Не дарма воно видалося мені чужорідним для цього особняка. Можливо, воно було споруджено вже після повалення імператора, і ніхто не став зміцнювати стіни. Тому що одного мого удару вистачило для того, щоб тріщина в коротку мить розрослася на всю стіну. А потім тріснула стеля.

- Ні! - крик демона потонув у гуркоті. Я впала навколішки, закрила голову руками. Поруч падало каміння, повітря швидко наповнилося пилом, магічний світлячок згас і тепер неясно було куди влучають уламки. Світло ієрогліфів теж зникло, і ми залишилися в темряві, наповненій гуркотом і криками демона. Для того, щоб прикрити себе сил не залишилося.

Раптом звуки віддалилися, і я відчула незвичайну легкість, втрачаючи свідомість. Останнім, що побачила, був золотистий відблиск.