Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

— Ти даси мені розлучення? — перепитую і не розумію, що відчуваю: розчарування від того, що він так просто здався і відпускає мене, чи радість.

Сльози новим потоком з очей щоками скочуються. Дивлюся на нього й не вірю.

— Чого плачеш, дурненька? — запитує і притягує мене до себе.

Легені заповнює запах чоловіка. Я прикриваю повіки, відчуваю, як сильно стискає мене у своїх обіймах, наче не хоче відпускати, але сказати про це не може.

— Я відпущу тебе, тільки перед цим ти скажеш мені, хто батько твоєї дитини.

Я ціпенію після його слів. Напружуюся вся. Намагаюся відсторонитися, але він не дає. До себе притискає, губи його біля мого вуха опиняються.

— Не бійся, я не збираюся вбивати його, — усміхається, і мені чомусь здається, що його слова гіркотою просякнуті. — Хочу просто поговорити з ним. Попередити, що якщо образить тебе, то йому не жити.

Я мовчу. На секунду навіть смішно стає від усієї цієї ситуації. Ну чому йому в голову жодного разу думка не спала, що дитина його? Якби запитав прямо, я б не змогла, напевно, збрехати.

— Ти ж знаєш, хто батько дитини? — допитується він.

Я киваю. Усе ще до його грудей притиснута. На якийсь час забуваю про біль від опіку.

— Це був роман на одну ніч?

— Ні, — хитаю головою.

— Тоді якого біса ти не можеш сказати, хто батько дитини? Я ж обіцяв, що нічого йому не зроблю, обіцяв дати розлучення.

Його терпець швидко уривається, він відпускає мене, робить крок назад. Його руки в кулаки стискаються. Знову злий.

— Чому ти… — запинаюся, облизую пересохлі губи, не вірячи, що збираюся запитати в нього це. Але я так втомилася від його безпідставних звинувачень і презирства в погляді. Втомилася від того, що він зробив мене брудною. — Чому ти жодного разу не поставив мені запитання, чи твоя це дитина, Даміре? Чому в тебе навіть думки такої не прослизнуло? Ти бачив мою медичну картку? Ти бачив термін вагітності? У тебе все добре з математикою? — заводжуся я і вже не здатна зупинити потік слів, незважаючи на те, що туалет у ресторані — не найкраще місце для з’ясування стосунків. — Як ти смієш звинувачувати мене в зраді, думати про те, що я від іншого чоловіка завагітніла, коли був моїм першим і єдиним чоловіком?

— Що? Що ти маєш на увазі? — у Даміра між брів залягає складка. Здається, до нього все ще не доходить, що саме я намагаюся сказати.

— Ти не здатен розрізнити незайману від досвідченої жінки? — підвищую голос, серце знову заходиться, б’ється часто й сильно. Стає до жаху прикро. Я віддала йому свою невинність, а він навіть не зрозумів цього?

Вираз обличчя Даміра на мить змінюється. Він дивиться на мене по-іншому. Пробігається поглядом по моїй фігурі, затримується на животі.

— Я… Ти тоді відмовилася в басейні плавати, тому коли я побачив кров, вирішив, що в тебе жіночі дні.

Його виправдання звучать абсурдно. Навіть він сам це розуміє.

— Чорт забирай, Еліно, чому тоді, якщо дитина від мене, ти так поводилася? Чому мовчала і приховувала від мене так довго вагітність? Чому, Еліно? Чому я дізнався про це випадково? А якби мені тоді медсестра не відповіла на дзвінок і не розповіла про все, ти б поїхала і все життя від мене дитину приховувала? Чому не заперечувала, що вагітна від іншого? Навіщо все це було?

Він іде на мене, я стегнами в стільницю впираюся, бігти нікуди. Він свердлить мене злим поглядом, сердиться, а я зазнаю повної поразки. Ось і все. Секрет розкрито. Усі козирі тепер у руках Даміра, а я залишилася без нічого.