Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Наприклад, як Мирон із Дімою залізли у фонтан і співали серенади, а мені довелося домовлятися з поліціянтами. Я тоді тільки почала зустрічатися з Дімою, і серйозно роздумувала, навіщо вплутуюсь в це.

А після потайки заводила їх до гуртожитку, бо хлопці були не в змозі згадати, де живуть. Шварц взагалі розповідав, як він любить єгипетську міфологію і якусь там Богиню. Було цікаво, але не та лекція, яку я хотіла слухати о третій ранку.

– В Анжеліки фірмова страва – замовити щось, - Мирон каже, коли я вже не сподіваюся на відповідь. – Я й сам не вмію готувати, тож і від неї ніколи не вимагав.

– Дорослий підхід. Але насправді якщо хочеш, я з радістю дам вам щось. Я дуже переборщила з приготуванням їжі. Доведеться викинути.

Шварц хмуриться, явно бажаючи мені відмовити, але я дію швидше. Знаходжу глибоку тарілку, в яку можна перекласти страву. Я справді вийшла за рамки, повністю поринула в готування, аби не думати про інше. Майже всі продукти витратила на те, що з'їсти не встигну.

– Викинь, якщо не сподобається, - пропоную, віддаючи Мирону тарілку. – Краще ти, ніж я сама. Не так прикро. Тільки мені не говори про це.

– Ти ж знаєш, що підкуп начальника не врятує тебе від відповідальності? Вигрібатимеш разом із рештою. Я серйозно, Таю. Я не збираюся робити тобі попусків.

– Я й не чекаю.

Чоловік ріже на мене холодним поглядом, ніби попереджаючи, що буде складно. І це «складно» Шварц може організувати самостійно. Про це кричить увесь його вигляд.

Тільки я не розумію.

Якщо Мирон так не хоче працювати разом зі мною, то навіщо погодився?