Читати книгу - "Таємниця Кутузовського проспекту"

Вислухавши Дейвіда, змалювавши його тонкі тремтячі пальці й обгризені нігті, Ігор зітхнув:

— Ви ж тут не перший рік живете, Ося… Навіщо ця російська манера вхопити все самому?! В цій країні такі штучки не проходять — візьми своє, але поділись з ближнім. Це тільки в Росії кожен хоче вхопити все, тому й тут живуть чорт знає як… В одній руці два члени не вдержиш…

— Який член?! — зойкнув Дейвід. — Я ж пояснив вам: прийшла італійська мафія! Вони не жартують! Вони хочуть відняти у мене мій шматок хліба! Я згоден поділитися з тими, хто візьме мене під захист. Італійці запропонували мені двадцять процентів, це грабіж!

Ігор попросив підождати; через три години в невеличке кафе, де вони зустрілись, під’їхав невисокий чоловік з копицею негритянського волосся, одягнений у старий светр і обшарпані джинси; «мерседес» (остання модель, сріблястий, важкий) не замкнув — там залишилися два охоронці; сів біля Дейвіда на краєчок стільця й сумно похитав головою:

— Послухайте, не треба сварити нас з італійцями. Ми не хочемо перестрілок. Вам запропонували п’ять процентів з угоди, п’ять, а не двадцять — ніколи не брешіть своїм, виріжемо язик! То ви погоджуйтесь. Зрозуміли?! Нам віддасте два проценти, три — собі, добрі гроші. Що стосується вашого бізнесу, пов’язаного з акторами й письменниками, — ми маємо всю інформацію про вашу активність — платитимете десять процентів з угод, ми, в свою чергу, допоможемо вам через наші можливості, а в нас вони серйозні. До того ж виконуватимете ряд наших прохань, які вас ні до чого не зобов’язують, — під час поїздок в країну перемігшого щастя. Я думаю, ви досить розумні, щоб не відповісти «ні».

Відтоді Дейвід став кур’єром мафії.

Саме він замовив Хрінкову (після того як уклав з ним угоду про книжку «Кат і жертва») сенсаційну книжку «Радянська мафія. Структура. Статут. Зв’язки».

Саме по цей мікрофільмований рукопис він і подався тепер до Москви.

Саме про це Волл і розповів Джону Малроу; як усе-таки добре дружити з поліцією!

— Можеш назвати видавців, з ким він вів переговори? — спитав Джон Малроу.

— Ні, малюк. Це ж конфіденційні відомості.

— Але ж ти розумієш, що я добуду імена людей, які вели з ним переговори на видання такої сенсаційної книжки…

— Це буде велика помилка, Джон, — сказав Джим Волл.

— Чому?

— Тому що за цим маленьким чоловічком стоять великі сили… Він не здогадується про це, його, кажучи на жаргоні, грають… Я просив би тебе не влізати в це діло, Джон… Ти можеш поламати операцію… Мої люди чатують на нього…

— Добре, я обіцяю тобі не лізти в це, Джим. Але тоді розкажи мені сам: які проекти він обговорював з видавцями? Я можу бути корисним. У мене є інформація з того боку.

— Серйозна?

— Сенсаційна…

— Я весь увага, малюк.

— Це я весь увага, Джим. І щоб у нас з тобою вийшла розмова, я назву тобі одне слово: «Хрінков». Це російське прізвище. Воно згадувалося в розмові Дейвіда з видавцями?

Волл відкрив папку з грифом «Цілком секретно», перегорнув сторінки, їх було не менше як п’ятдесят, спинився на останніх трьох, перебіг очима, професіонально вичленяючи потрібні фрази, похитав головою:

— Ні, малюк. Це прізвище не згадувалося.

— Ти повинен назвати мені прізвище, яким оперував Дейвід! Я тоді назву тобі інші імена, це може допомогти справі…

— Він оперував прізвищем російської актриси… Міс Зоя Федорофф, дружина адмірала флоту Джексона Тейта…

Малроу похитав головою:

— Не хитруй, Джим… Ім’я цієї жінки давно відоме по обидва боки звідси… Це не ключ… Я обіцяю тобі допомогти, коли назвеш людину, яку представляв Дейвід.

— Ти ніколи не був таким настирним… Завербувався в КДБ?

— Туди не вербуються… Це не наша армія… Туди вербують… Різні стани, Джим… Корінь один, смисл різний…

— Не сердься, але я змушений запитати тебе: хто оплатив твій квиток з Москви? Ти сам?

— Бідолашний Джим… Ви всі божеволієте під кінець служби… Ви перестаєте вірити друзям… Подзвони моєму редакторові, я надіслав йому факс, він оплатив витрати, пов'язані з моїм розслідуванням… Це перший випадок, коли ти й росіяни можуть працювати спільно… Поки вони йдуть на це — треба ризикувати, Джим… Ми боїмося, вони бояться, ми не віримо, вони не вірять, прогавимо момент, потім може бути пізно, в них усе може швидко змінитись, дуже багато людей, які мріють усе повернути назад… Якщо ми не подамо їм руки, там може бути катастрофа… Прийдуть нові коричневі, а це дуже небезпечно для світу, Джим…

Волл підвівся з-за столу; здоровенний, опасистий, у широких старомодних підтяжках, він закинув сильні руки за спину, пройшовся по кабінету, потім спинився над Малроу й, перевалюючи своє величезне тіло з п'яток на носки, спитав:

— Тобі щось говорить ім’я Айзенберг?

— Ні.

— Які імена вони тобі дали?

— Це не за правилами, Джйм.

— Це за правилами. Я назвав тобі Айзенберга. Назви тепер ти.

— Дейвід оперував ім’ям Айзенберга? Як автора манускриптів?

— Так.

— Він оперував тільки одним ім’ям?

— Це інше питання, Джон.

— Добре, я відповім тобі… «Вітман» чи «Сорокін»… Такі імена не згадували?

— Ні.

— Як звати Айзенберга?

— Його ім’я ідентичне імені відомого французького письменника… Якщо росіяни не грають з тобою, ти повинен вгадати.

Малроу похитав головою:

— Мені не треба гадати, Джим. Я знаю. Цього французького письменника звали так само, як того, хто мене цікавить, — Еміль.

Волл повернувся за стіл, поклав свої величезні руки на папку:

— Правильно. Містер Еміль Айзенберг. Як сказав Дейвід, він найближчим часом приїде в Штати — підписувати контракт на майбутні книжки…

— Одна пов’язана з справою Федорової, а друга?

— «Російська мафія».

— Як буде називатися книжка про Федорову?

— Я не відповім на це запитання, Джон… Я й так сказав занадто багато… Я вірю тобі — тільки тому й говорив, малюк… А зараз я думаю, що не повинен був цього робити…

— Але ти знаєш, як має називатися майбутня книжка про актрису?

— Я знаю кілька назв… Яку вибере видавництво — їхня справа, не моя… Мене взагалі не дуже цікавить ця книжка… Мене цікавить інший манускрипт — про російську мафію… Про її зв’язки…

— Добре… Я допоможу тобі… Містер Айзенберг — це, звичайно, псевдонім — катував місіс Федорову.

Волл кивнув:

— Сходиться… Одна з можливих назв «Кат і жертва»… Можеш передати це росіянам…

— А якщо вони спитають, коли чекають приїзду містера Айзенберга?

— У цьому місяці.

— Дата відома?

— Ні… І передай, що я хотів би одержати дані про те, чим займався в Росії містер Ігор Бах, у минулому москвич, тридцять