Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 3"

– Пильнуйте їх! – наказав Віхура вогнеметникам.

– А ти?

– Чого будете з отим шлангом бігати! Я танк шукаю.

– Вниз! За мною! – кричав Шавелло, але голос його потонув у загальному гармидері.

– «Рудий»! «Рудий»! – гукнув Лажевський, і це слово подіяло мов пароль, зібрало розвідників докупи.

Проштовхуючись між полоненими й солдатами, побігли Сходами вниз. Німці, що хотіли здатися, зачіпали їх, кричали:

– Гітлер капут! Ми здаємося!

– Іди к бісу, – Костянтин штовхнув з дороги товстуна в офіцерському мундирі.

– Нагору! – гукнув Магнето, щоб вилазили нагору, на майдан.

Увірвалися на станцію, завалену вбитими, мовби ганчір'ям, поламаною зброєю і бетонними брилами.

– Геть! Геть! – Лажевський одганяв останніх німців.

– Я не можу встати, – стогнав унтер-офіцер, який лежав долі, стискаючи руками пробите осколком стегно. – Ох, перев'яжіть мені рану.

Маруся присіла поряд, розрізала холошу. Перев'язуючи пораненого, неспокійно питала:

– Хлопці, де «Рудий»?

– Пошукаємо – і знайдеться, не голка, – пробурмотів Шавелло і побіг у тунель.

– Панове, я хвилиночку відпочину, бо, далебі, вже не можу, – попросив Зубрик, простягаючись на землі.

У глибині станції, під однією з колон, що підпирали склепіння, грюкнув ящик. Магнето глянув туди і побачив офіцера СС, який цілився в Марусю. Блискавично підняв пістолета, проте ворог раніше встиг натиснути спуск. Підпрапорщик влучив у німця після перших його пострілів, фашист упав горілиць, і решта черги з автомата вдарила в стелю.

Підбіг Юзек, став на коліна біля Марусі.

– Панночко!

– Дрібниця, – заспокоїла його дівчина, дивлячись на свого мундира, немов ножем розрізаного на стегні, – можна зашити.

– Ось він! -крикнув сержант Шавелло. – Ось де сховався!

Віхура стрибнув на колію і немов у танці замахав руками.

– Хлопці, станція наша! йдіть сюди! Ура-а-а!

Голосніше загурчав мотор, що працював до цього на малих обертах, під низьким склепінням загуркотіло, і, побрязкуючи гусеницями, на станцію в'їхав «Рудий». Один за одним одкрилися всі люки.

Машина ще не зупинилася, а Віхура вже стрибнув на броню, обняв теплу гармату й зарепетував:

– Молодці, молодці!

Обняв Янека, але той вилаявся й побіг до Марусі, тоді Віхура схопив за голову Густліка, який вихилився до пояса з люка, і поцілував у обидві щоки.

– Облиш, бо дощ буде, – буркнув сілезець і, оглянувшись навколо, несподівано заявив: – А ніхто не скаже, як ми звідси виліземо?

– Як заїхали, так і виїдете, – посміхнувся Лажевський, потискуючи йому руку.

– То ще раз купатися? Краще машину по частинах винесу.

Віхура вхопив в обійми Григорія, щиро поцілував. Грузин відповів тим же, але зразу ущипливо запитав:

– Душно тобі не було?

– Кацо, – капрал, присунувшись, заглянув Григорію в очі. – Запам'ятай – з вами важко жити, а без вас іще гірше…

Томаш, скориставшися з метушні, виліз із танка і нишпорив навколо, заглядав під товсті бетонні колони.

Кос, привітавшися з дівчиною, повернув до танка, став біля Єленя, оглядаючись навкруги.

– Може, з того боку вдасться по сухому виїхати нагору?

– Не думаю, – сказав Густлік.

Капітан Павлов вийшов з машини останній, допоміг вилізти знесиленому Шарикові. Узяв його на руки й поставив на землю. Пес, насилу ступивши кілька кроків, простягся біля фельдшера.

– Що з ним? – занепокоїлась Вогник.

– Напрацювався.

Зубрик розплющив одне око, потім друге і, сідаючи, сказав:

– Зараз я його підкріплю.

Дістав із сумки ампулу і вправним рухом одбив шийку.

– Не зашкодить? – насупився Кос.

– Навпаки. – Хорунжий сам випив ліки, щоб показати їхню дію, а другу ампулу вилив на долоню й підніс собаці.

– Пий! – заохотив Янек.

Шарик обережно лизнув язиком, пирхнув і, поглядаючи на хазяїна, заскавчав.

– Не вередуй, пий.

Собака слухняно випив ліки, хоч губа тремтіла в нього від огиди, оголюючи білі ікла.

Павлов тим часом розглянувся, обстукав стіни станції і сходи.

– Виведемо танк, тільки треба ще трохи вибухівки.

– Юзеку! – гукнув сержант Шавелло. – Біжи пошукай толу для пана капітана.

Щасливий, з сяючим обличчям, повертався до товаришів Черешняк, несучи сплющені вибухом консервні бляшанки.

– Трохи погнулися, але їсти можна буде, – сказав, показуючи очима на трофеї.

Якусь мить усі мовчки дивилися на нього, дехто сердито. Така обстановка, а він лізе з консервами… Перший засміявся Густлік, потім Саакашвілі й Кос, а за ними Віхура, Павлов і решта. Навіть Зубрик тихенько хихотів, хапаючись за живіт.

Саме на цей сміх прибіг назад Юзек Шавелло, який хвилину тому метнувся шукати тол для капітана. Зупинився на останній сходинці й закричав щосили:

– Люди, тихо!

В його словах було щось таке, що райтом загасило сміх і наказало повернути голови.

– Чого ти, Юзеку, репетуєш? – запитав Костянтин.

– Німець по радіо пощади просить.

Настала така тиша, що чути було, як важко дихає молодий Шавелло, як десь далеко цокоче кулемет. Широкими сходами, разом із повівом вітру, долинув голос з недалекого гучномовця:

– Achtung! Внимание! Увага! – говорив дерев'яним голосом диктор з німецьким акцентом. – Говорить радіостанція командування оборони Берліна. О годині першій нуль нуль до віадука біля Шарлоттенбургерштрасе прибуде з білим прапором делегація командування оборони Берліна для обговорення умов капітуляції.

Люди так довго чекали на цю хвилину, так прагнули її, що зараз ледве повірили в неї.

Сержант Шавелло надів окуляри, щоб краще чути, і безгучно ворушив губами; Томаш усміхався і, не гаючи часу, взявся відкривати ножем бляшанку; Зубрик зітхнув з полегкістю і прошепотів до Юзека:

– Стріляти перестануть.

– Слід було б прапор пошити,- сказав Юзек Марусі.

– А не бреше той фриц? – запитав Віхура Лажевського.

Підпрапорщик закусив губу, махнув рукою, щоб той замовк. Гучномовець верещав, немов навколо були глухі.

– Прошу припинити вогонь і вислати уповноважених представників од Радянської Армії…

Маруся пригорнулася до Янека, він обійняв її.

– Achtung! Внимание! Увага! – знову заговорив той самий голос.

Павлов знайшов лом під колоною, підважив ним бетонну плиту.

– Можу допомогти,- запропонував Густлік.- Мабуть, це кінець.

– Може, ще не кінець, але напевно початок,- відповів капітан.- Що б там не було, а танк треба вивести нагору, поки не пішли поїзди.

РОЗДІЛ XIX БРАНДЕНБУРЗЬКІ ВОРОТА

Підпалити значно легше, ніж погасити. Бляшані гучномовці на вулицях, через які ще кілька день тому репетував Гітлер, просили переможні армії припинити вогонь, проте не всі вузли оборони припинили опір. В руїнах задимленого міста тріщали ще автомати й кулемети, десь на півдні паскудно скрипів шестиствольний міномет, що його наші солдати називали «шафою» або «коровою». Здавалося, офіцери СС і вермахту квапляться витратити всі боєприпаси, турбуючись про те, щоб гранати й кулі встигли вбити якомога більше