Читати книгу - "Списоносці"

Різдво ми вже святкували разом. Твоїй матері було тоді тридцять шість років. Ми не говорили про минуле, хотіли жити заради майбутнього. Жолт свої канікули проводив дома, а ти не приїхав. Tвій брат зміцнів, виріс, весь аж пашів здоров'ям. Усі наступні дні були щасливими. Після від'їзду Жолта мене охопив якийсь дивний неспокій. Я не міг зрозуміти, чому мені не дають доручень, не цікавляться мною. Невже мені в сорок три роки доведеться їсти гіркий хліб людей, які попали в немилість? Я не міг погодитися з цим, бо вважав, що здатний вершити великі справи.

Минуло багато тривожних, безсонних ночей. Я вже не в силах був приховувати свій нервовий стан від Магди.

— Не спите, дорогенький? — запитала вона якось вночі.

Я міцно пригорнув її і поцілував у голову.

— Що вас турбує? Можливо, я змогла б допомогти, — шепотіла дружина.

— Магдо, ти віриш у мене?

— Навіщо питаєте про такі дивні речі? В кого ж мені вірити, якщо не в вас? Знаєте, Акоше, коли ми жили нарізно, я попросила одного свого друга, астролога, виготовити ваш гороскоп. Ви — людина своєї епохи. Вершитимете великі справи.

Я гірко засміявся і докладно розповів їй про своє відрядження. Магда уважно слухала. В кахельній грубці гоготів вогонь, штори легенько погойдував вітер.

— Оце, дорогенька, мене й турбує, — закінчив я. — Виконав завдання, а вони, можна сказати, і не подякували мені як слід. Його превосходительство не вважав за потрібне навіть прийняти мене і потиснути руку. У вчорашній газеті я читав, що полковника Мартонфі зробили генералом і нагородили високою нагородою. Цікаво знати, за що? Моїм, успіхам радів, мабуть, лише Титус.

— Титус, — почув я голос Магди. Мені здалося, що, вимовляючи це ім'я, вона неначе відсахнулася.

— А ти іншої думки про Титуса? — запитав я. — Титус — справжній друг.

Магда довго не відповідала. Я відчув: вона щось приховує від мене. Через якийсь час дружина сказала:

— Акоше, давайте пообіцяємо, що будемо щирі одне з одним, що більше ніколи і нічого не приховуватимемо одне від одного. Ми повинні жити разом. Так буде краще.

— Давай, я не проти.

І відтоді ту ніч я називаю ніччю несподіванок, бо все, що розповіла Магда, приголомшило мене. Мій друг Титус після мого від'їзду поїхав до Магди в Надудваргель і вимусив її відписати заяву про вступ до організації «Списоносці». Магда дістала кличку Ванда. Твоя мати не хотіла вступати, але мій друг змусив її. Гадаю, синочку, ти розумієш, якими засобами. Відносини з Капоші, його розтрата, купівля дорогоцінностей на чужі гроші примусили її здатися. Що вона мала робити? Я був далеко, не близько були і ви. Титус, наш вірний друг, дав Магді зрозуміти, що ваше майбутнє залежить від її рішення.

— Негідник, — вигукнув я придушеним голосом. — Ти й завдання одержала?

— Так. Більше трьох місяців я була в Трансільванії.

Магда докладно розповіла про все. Один з резидентів списоносців жив у Трансільванії і торгував різним збіжжям. Магда добре володіла румунською мовою. Маючи при собі фальшиві документи, вона завітала до, нього як близька родичка. Магда приїхала до «свого дядька» нібито в справі спадщини. Її завдання було завербувати одного капітана сигуранци. Доручення вона успішно виконала, але, синку, не писатиму, якою ціною.

Так залучили до роботи Магду, на цей раз уже остаточно.

Давно минули весняні заморозки. Сонечко незвично припікало. Розцвіли яблуні. Небо було ясно-блакитним. До обіду я часто працював у саду або стежив за роботою садівника. Магда взяла нову служницю, вісімнадцятилітню сільську дівчину.

З січня Титус перебував в Італії. Ми розкошували. Надудваргельський маєток разом з віллою здали в аренду. Відпочиваючи, я багато читав, вивчав мови. Ознайомився докладніше з марксизмом. Дістав «Маніфест Комуністичної партії», численні твори Леніна німецькою та англійською мовами. З цікавістю перечитував різні філософські роботи. Тепер я почав краще розуміти думки Титуса, які він висловив навесні сімнадцятого року. Я розумів, нарешті, з якою силою ми маємо справу. Ти знаєш, які злидні охопили країну в тридцятому році. Безробіття набрало жахливих розмірів. Це створило дуже сприятливі умови для дій комуністичного підпілля. В той же час я помітив, що злидні не тільки революціонізують маси, але й деморалізують їх, створюють сприятливий грунт для демагогів. Я уважно вивчав також повідомлення, що надходили з Німеччини. Особа Гітлера зацікавила мене. Що то за людина, чого вона хоче, які її плани, до якої мети прагне? Антибільшовицькі концепції Гітлера викликали в мене неабиякі симпатії. Я зрозумів, що Угорщині треба зміцнювати зв'язки не з італійцями, а з Німеччиною. Італійці здавалися занадто вже рапсодійними. Мені більше подобалася дисципліна, рішучість і цілеспрямованість німців. Я був певний, що Гітлер незабаром візьме владу до своїх рук. В цьому, на мою думку, були зацікавлені і англо-сакси. Так я і сказав Магді. Вона не могла цього збагнути, хоч була розумною жінкою. Якось я виніс у сад карту і розстелив на столі.

— Дивись, — показав я пальцем на карту, — оце тут Радянський Союз. Сто вісімдесят мільйонів людей. Будівництво іде шаленими темпами. Тут комунізм міцно стоїть на ногах. Завдання Радянської Росії полягає в тому, щоб розв'язати світову революцію. Перший етап — Європа, другий — Азія. Ну, а тепер глянь сюди, — я показав на Англію, Францію, Німеччину. — В цих країнах панує капіталізм. Долю Європи, її майбутнє вирішить Німеччина. В Німеччині росіяни мають близько восьми мільйонів боєздатних союзників. У Франції теж є значні сили комуністів. Якщо в Німеччині переможуть комуністи, вони разом з росіянами здобудуть перемогу у всій Європі. Отоді й нам буде каюк, бо комуністам зовсім не потрібні кавалери ордену героя якісь там Райнаї і баронеси Редеї. Тепер розумієш? Або комуністи, або Гітлер. Іншого шляху немає.

— Так.

— Гітлер — ворог комунізму. Якщо його підтримають, він матиме шанси на перемогу. Ну, а кого, по-твоєму, підтримуватимуть англійці?

— Ясно, що Гітлера, — відповіла Магда.

— А ми кому повинні допомагати?

— Гітлеру.

— Ото ж бо. Ми повинні допомагати чоловікові з вусиками, хоч як людина